20 лютого 2025 року відзначаємо 64 річницю з дня народження Криловця Анатолія Олександровича. Пан Анатолій був кандидатом філологічних наук, доцентом кафедри української мови і літератури Національного університету «Острозька академія», членом Національної спілки письменників України, відомим рівненським поетом, автором понад 100 наукових праць і восьми поетичних збірок, відмінником освіти України, лавреатом Всеукраїнської премії «Благовіст», премії імені Валерʼяна Поліщука, премії імені Василя Юхимовича.
20 лютого в мистецькій галереї Національного університету «Острозька академія» відбувся літературний вечір «Ти моя поезія жива» пам’яті Анатолія Криловця.
Із вступним словом звернувся завідувач кафедри української мови і літератури, кандидат філологічних наук, доцент Віталій Максимчук:
«Ми зібралися в цій залі, щоб згадати батька української філології в Острозькій академії – Анатолія Олександровича Криловця. Сьогодні йому 64, не кажу було, бо людина живе доти, доки живе пам’ять про неї. «Великдень гряде», «Скресання», «Друга чаша», «Квітка щастя» – це неповний перелік збірок, які за своє невелике життя написав Анатолій Олександрович Криловець. Сьогодні в час боротьби України за свободу ми з вами послухаємо вірші геніального рівненського й українського поета, поринемо у спогади і спробуємо відчути ритм поезії Анатолія Криловця».
Серед гостей заходу – син Роман Криловець і учениця Анатолія Олександровича Наталія Демидюк.
«Анатолій Криловець тішився Острозькою академією, жив нею. Коли він приїхав сюди працювати, то української філології на той час не існувало. Він започаткував цю спеціальність в університеті. Згодом з’являється літературна творчість. Для мене своєрідним золотим віком в Острозькій академії є це час, коли тут було дуже багато цікавих людей, які вирішили далі розбудовувати заклад. Майже все життя Анатолій Криловець щось писав. Перші його вірші виходили в різних тогочасних, ще радянських журналах, це була ніжна й лірична поезія. Також писав багато про ту ситуацію, у якій жив і творив»,
«Анатолій Олександровичем, навіть не будучи тут, нас об’єднує. Ми познайомилися на початку 2000-х років у спілці письменників. Згодом почали працювати разом. Робота з Анатолієм Олександровичем важлива тим, що він не просто був колегою, викладачем, митцем, науковцем, керівником, а міг роздивитися в людях, які пишуть, іскру, стати наставником. Саме завдяки Анатолію Олександровичу в мене завжди були альманахи, публікації, я працювала в медіа, водночас пишучи. Він був першим редактором моєї першої, згодом другої збірки. Ті люди, яким Анатолій Олександрович допоміг обрати літературний шлях, досі знаходяться на ньому, працюють, рухаються вперед і розвиваються»,
Завідувачка кафедри педагогіки та методики початкового навчання, кандидатка педагогічних наук, доцентка Зоя Столяр зауважила:
«Я навчалася в першій групі на нашій спеціальності української філології. Тільки завдяки Анатолію Олександровичу ця група, спеціальність, кафедра тоді були створені. Ми знайомилися з людьми, класиками, про чию творчість ви читаєте в критиках, статтях, різних монографіях. Здається, що Анатолій Олександрович сьогодні поруч із нами, завжди усміхнений. Це була людина, яка ніколи не показувала хвилювання. Згадується та його сила, впевненість у тому, що наша спеціальність повинна бути; ті, хто навчався на цій спеціальності, – це люди, які знаходяться в правильному місці в правильний час. Вдячна Анатолію Олександровичу, що завдяки йому доля багатьох присутніх тут пов’язана з Острогом, філологією, любов’ю до слова».
Викладчка кафедри української мови і літератури Ірина Рабчук розповіла:
«Нам варто пізнавати творчість викладачів Острозької академії, а також тих, хто із наших рідних країв, загалом з України, тому що Анатолій Олександрович давав нам писати літературні портрети на 2-му курсі літературної творчости замість класичних курсових. Нас ще тоді вражало, що, попри те, що ми були з різних регіонів, Анатолій Олександрович мав широке коло знайомих поетів або прозаїків, із якими ми могли зустрітися і про яких написати. Так ми мали можливість доторкнутися до цієї спадщини, сучасної української літератури і сформувати власні враження. Анатолій Олександрович був залюбленим у літературу, багато цитував напам’ять поезії. Його лекції були цікавими, без формалізму, на них завжди звучало слово. Анатолій Олександрович любив приносити книги, показувати нам їх, був людяним, міг підтримати, знайти позитив у наших чи то прозових, чи то поетичних спробах. Був надзвичайно світлим прикладом для всіх нас».
Студентка 2-го курсу ОПП «Українська мова та література» Мирослава Одарич поділилася враженнями від зустрічі:
«Це був затишний вечір пам’яті Анатолія Криловця. Звучали поезії поета й теплі слова гостей, які розкрили образ світлої та глибокої особистості, навіть для тих, хто не знав Анатолія Олександровича».
