Докторка психологічних наук, професорка кафедри психології та педагогіки НаУОА, гарантка освітньої програми «Початкова освіта з поглибленим вивченням англійської мови», стажистка Жилінського університету (гуманітарний факультет, Словаччина) Галина Гандзілевська взяла участь у дискусії «Коли болить душа, болить і життя. Як жити далі, якщо діти страждають від травми пережитого» на підтримку України в місті Жиліна, Словаччині.
Дискусію організував Український дім Жиліна у співпраці з Фондом ПОЛІС, насамперед для українських матерів. Модерувала захід Луція Фалтінова, виконавча директорка Українського дому Жиліна.
Під час заходу Галина Гандзілевська розповіла про травму кожного в контексті колективної травми й болю українців під час війни. Вона звернулася до присутніх:
«Ми – українці, зараз у колективній прірві болю, яка веде нас до колективної травми. Вона може передаватись із покоління в покоління, впливати на долі членів суспільства, якщо воно не впоралося з цією травмою. А тому те, що ми зараз переживаємо, матиме наслідки й після 2022 року. Є декілька чинників, які впливають на ступінь травматизації, однак, я б виділила один, який, на мою думку, найсильніший сьогодні – невинність загиблих цивільних людей, зокрема дітей».
Галина Гандзілевська зазначила, що справедливість тісно пов’язана з таким фактором, як покарання винних. Для того, щоб не передавати наступним поколінням бажання помститись і створити нову загрозу, важливо назвати відповідальних і покарати винних:
«Світ – це не тотальне зло, яке зараз володарює. Світло сильніше й наша армія, яка протистоїть злу, це підтверджує. Україна активно бореться й чинить опір загарбникам. Усе це зменшує рівень колективної травматизації».
Галина Гандзілевська додала: дуже добре, що ми пишемо про те, що в нас відбувається, молимось за загиблих, вшановуємо пам'ять, плачемо, легалізуємо злість, тобто таким чином відреаговуємо, ритуалізовуємо. Адже це ще один чинник, від якого залежить рівень травматизації.
«Найважливіше те, що ми продовжуємо жити й діяти заради тих, хто віддав своє життя. Усі загиблі за нас не зрадять, і ми не можемо їх підвести. Ми будемо жити. Якщо суспільство впорається з травмою, тоді вона стане історією. Ми подолаємо це, обробимо нашу травму, навчимося жити з болем. Нехай це буде історією, яка ніколи не повториться»,
Участь у дискусії взяв також Петер Пьоте – дитячий психіатр і психотерапевт із великим досвідом лікування дітей, які пережили травму. Він розповів про емоційний досвід та ознаки травми в дітей і підлітків, які страждають від наслідків війни в Україні.
Читайте також:
