20 лютого 2024 року Анатолієві Криловцю було б 63. Однак уже всьоме університетська родина відзначає його день народження без нього. У спогадах зринають 1990-ті, коли Анатолій Криловець заклав підвалини української філології в Острозькій академії. У виховання обдарованої молоді він уклав усю свою енергію, віддав усе, щоб на філологічній ниві наливалося колосся вічно живого українського слова. Правдивого. Мудрого. Крилатого.
Кандидат філологічних наук, доцент, член Національної спілки письменників України, автор понад 100 наукових праць і восьми поетичних збірок, лавреат Всеукраїнської премії «Благовіст», премії імені Валерʼяна Поліщука, премії імені Василя Юхимовича. Це неповний перелік досягнень Анатолія Олександровича Криловця.
У переддень його уродин спогадами про талановитого письменника й літературознавця поділився Валерій Полковський, друг і колега Анатолія Криловця, співавтор канадського-українського альманаху «Крила», професор-перекладач із Канади, президент компанії «Східноєвропейські можливості». Валерій Полікарпович неодноразово був гостем на вечорах пам’яті про «крилатого письменника» й завжди хорошим словом згадував про нього.
Пане Валерію, вітаю! Щиро дякую, що знайшли можливість поспілкуватися про Анатолія Олександровича. Скажіть, будь ласка, як Ви оцінюєте внесок Анатолія Криловця в українську літературу?
Внесок Анатолія Криловця доволі комбінований, бо дуже часто багато поетів є хорошими, відмінними й письменними, особливо вони дбають про свій добробут. Тому я вважаю, що Анатолій був жертовним, тобто підтримував і навчав молоде покоління. Безумовно, він колосально вплинув на всю Рівненську організацію Національної спілки письменників України, виплекавши для світу літератури такі імена, як Валентина Люліч, Наталія Демедюк та ін. Більшість справді вважає його наставником, який щось підказував, допомагав, читав і рецензував твори молодого покоління. Це дуже важливо для юних творців.
Важливо підкреслити, що Анатолій Олександрович створив першу кафедру української філології в Острозькій академії. Думаю, коли буде мирний час, ми зможемо комплексно оцінити його доробок із погляду організації кафедри й цілого напрямку літературної критики. Можливо, він сам міг би ще багато чого зробити, але, на жаль, помер досить раптово й несподівано. Та все ж його доробок досить серйозний.
Я гадаю, що роль Анатолія Криловця має бути значно більше оцінена, тому що його поезія насправді потужна й глибока, яка торкається злободенних і навіть непередбачливих проблем. Власне кажучи, глибока, своєрідна й багатогранна людина.
Чи були певні теми (мотиви) у творчості найважливішими для Анатолія Олександровича? Якщо так, то які?
Одним із важливих для нього був патріотичний мотив, а саме: своя Вітчизна, жити у своїй Вітчизні, розвивати її в нормальному світовому руслі. На жаль, за 30 років Україні не вдалося повністю відірватися від російського наративу й дискурсу, який нам нав’язали. Анатолій Криловець бачив Україну «в сім’ї вільних народів». Він завжди це проговорював, продумував і планував, тому й ми створили альманах «Крила». Це була наша спільна ідея, оскільки Канада як країна завжди підтримує Україну. Зрештою ми встигли видати три примірники.
І як виявилося, Анатолій був досить прогностичним. Він був незадоволений тодішніми процесами в державі, бо відчував фальш, певну непрофесійність, неорганізованість, пристосовуваність окремих людей, що старався втілити у своїй творчості. Звісно, він дуже любив еротичну поезію, умів її «вплітати» в тексти, любив авдиторію, спілкуватися з молоддю, а головне – бути живим і жити серед людей.
Пане Валерію, якщо Ви вже згадали про альманах «Крила», то поділіться, будь ласка, як постала ідея його започаткувати? Чому саме така назва? Яку роль Анатолій Криловець відіграв у створенні альманаху? Які труднощі були перед зародженням цього проєкту?
Безумовно, це була наша спільна ініціатива, проте, зрозуміло, що велика ініціатива була Анатолія. Коли я приїжджав в Україну, ми багато спілкувалися і, можна сказати, працювали паралельно. Саме в нього народилася ідея, щоб створити культурний зв’язок між державами, зробити своєрідний місток між Канадою й Україною. Ми хотіли втілити багато планів щодо альманаху. Ішлося про вибір редколегії, залучення нових людей. Анатолій приділяв багато уваги цьому проєкту, дуже хвилювався й вельми відповідально ставився до нього.
Якщо говорити про труднощі, то їх майже не було. Коли розпочинали роботу, здавалося, що все буде гаразд, ми вийдемо на нові рубежі, залучимо фонди, але потім життя Анатолія різко обірвалося. Сам проєкт також призупинився. Можливо, як війна закінчиться, нам вдасться з його сім’єю видати четверту, п’яту й шосту частини, а далі життя покаже…
Співпрацювати з Анатолієм було завжди приємно. Він був простою, доброзичливою, ерудованою, «ненапряжною», без різних інтриг у письменницькому середовищі людиною. А ось чому «Крила», то це його ідея, бо тут обіграно саме прізвище Криловець. Також я знаходив у багатьох поетів згадки про слово «крила». Напевно, це комбінація світової поезії, де є образ крил (крилатих) і символічності прізвища Криловець. Так і вийшло, що його життя, наче перерваний політ…
Читаючи Вашу статтю «Нові обрії поета і перекладача Анатолія Криловця», помітила, що Ви звертали увагу на «справжність поезії». А в чому саме Ви вбачали цю «справжність»?
Щодо справжності поезії, то зараз дуже багато таких ходульних моментів, імітації, навіть теми війни. Коли читаєш, то бачиш цю несправжність. В Анатолія Криловця цього не було, навіть якщо говорити про якісь грайливі моменти. У своїй поезії Анатолій обігрує реальне життя, реальні стосунки, реальний досвід. Звісно, він це опоетизовує, підносить на вищий рівень, підсміюється, іронізує, але в нього все по-справжньому, не нарочито, не ходульно. У нього не було графоманської риси. Я гадаю, Анатолій міг би більше написати, якби трішки дозволяв собі відійти від принципових стержнів, які були для нього важливі в поезії і житті. Він поєднував мотиви життя й поезії, тому його творчість часто відгукувалася в інших людях. В Анатолія не було «псевдоменторства» чи імітації чогось, що було насправді рідкісним поєднанням. Я думаю, що він добре знав і розумів життя, умів простими словами описати щось складне, а ще мав дар показати це у своїй поезії, що не кожному дано.
Пане Валерію, можливо, Ви пам’ятаєте, як Анатолій Олександрович ставився до критики своїх творів?
Анатолій ніколи не загострював ситуацію та й ставився доброзичливо. Пам’ятаю, як сам його деколи підколював: «Що ти такий серйозний спеціаліст жінок, що їх так добре знаєш». А він каже: «Ти, напевне, поганий?». Я кажу: «Ну так...». Я і сам писав рецензії на його вірші, на твори дружини та сина. Казав, що буду їхнім сімейним критиком, а Анатолій сміявся й відповідав, що придворним. Думаю, він розумів, що до кожного твору можна поставитися критично.
Можливо, є щось таке, чого Вас навчив пан Анатолій?
Гадаю, що навчив не бути імпульсивним, не ухвалювати швидких рішень чи одразу не казати людині «фе» в обличчя. Я більш імпульсивний, а він – розважливий. Бувало, що я так спостерігав за ним і думав собі, що було б добре свої емоції трішки притишити, а старатися більше допомагати людям.
У сучасному світі багато чого вирішує фінансова вигода. В Анатолія того зовсім не було, бо він хороші справи робив безкорисливо та й зробив багато для розвитку Острозької академії, для розвитку літератури, для міста…
Пане Валерію, що б Ви хотіли сказати людям, які ніколи не чули про Анатолія Криловця?
Я б хотів сказати, щоб читали поезію Анатолія Криловця. За можливості старалися пропагувати його творчість або навіть перевидати її. Думаю, було б добре створити зібрання творів, щоб його постать стала більш цілісною. Також хороша ідея – організувати конференцію чи симпозіум про Анатолія. Його поезія вартує того, щоб її популяризувати. Нехай молодь знає, цінує і буде знайомою з постаттю Анатолія Криловця.
Дякую, пане Валерію, за чудову розмову!
Дякую і Вам! Приємно, що Ви цікавитеся, що хочете популяризувати, бо постать Анатолія Криловця вартує цього!
