Академія української преси спільно з Національним університетом «Острозька академія» реалізовують волонтерський проєкт з протидії дезінформації, підтримки психологічної та фізичної безпеки, у якому бере участь докторка психологічних наук, професорка кафедри психології та педагогіки НаУОА, гарантка освітньої програми «Початкова освіта з поглибленим вивченням англійської мови» Галина Гандзілевська.
Так, 18 березня відбувся вебсемінар «Казки для швидкої психологічної допомоги: порадник учителю», спірками якого були Галина Гандзілевська та психологиня Олена Ратінська. Вони підготували певні дидактичні поради та інструменти казкотерапії, які зможуть стати у пригоді сім’ї, родині і вчителям, що працюють з дітьми.
«Казка не тільки розширює репертуар способів поведінки, а й разом з тим дозволяє актуалізувати наші приховані резерви ресурсів, яких ми зараз дуже потребуємо. Також казка допомагає справитися з безпорадністю, адже кожен із учасників, який бере участь саме в написанні казки створює свого героя, самостійно може прийняти рішення тощо. Найголовніше те, що казка об’єднує групу навколо спільної проблеми і дозволяє заглибитися в цінності нашого життя»,
Олена Ратінська закцентувала увагу на техніці і методиці організації написання в класі спільної казки, яка присвячена вірі і довірі.
«Є декілька видів казок, якими ви можете користуватися у будь-який спосіб. Найпопулярніший різновид – це вже написані кимось казки. Інший – це самописні авторські казки або історії. Це ті, які пишуть нам клієнти, діти, учні. Третій вид – це групова казка, яка пишеться відразу всією групою. Сьогодні ми зупинимося на четвертому виді – авторських сумісних казках. У них є автор, який прописує казки і є моменти, де діти додають і розширюють своїми ідеями певну авторську казку. У таких казках при взаємодії з’являється декілька авторів»,
З метою кращого розуміння і занурення в тему пані Олена навела приклад власної казки з подальшим авторським аналізом та інтерпретацією.
19 березня відбувся вебсемінар «Механізми відновлення рівноваги або перша допомога при стресі», спікерами якого були Галина Гандзілевська та ізраїльський психотерапевт, координатор психіатричної служби в Медичному Центрі Бней Ціон (Хайфа, Ізраїль) Алекс Маляр.
«Є певна стигматизація людей, які пережили певні кризи, військові дії тощо. Ми це називаємо травматичними подіями, але ні в якому разі не травмами. Ми не повинні робити цих людей хворими. Статистика говорить, що близько 80% людей, які побували у такій ситуації, успішно справляються з наслідками, тільки хтось швидше, а хтось повільніше. У людини є достатньо ресурсу, щоб відновитися»,
Алекс Маляр навів приклади найтиповіших проявів гострого стресу, серед яких головний біль, болі і спазми в животі, прискорене серцебиття, поколювання в руках і ногах, клубок у горлі, брак повітря, нерішучість, нічні кошмари, порушення сну, негативні думки, сплутаність мислення, дратівливість, відчуття напруги, виснаженість, занижена самооцінка тощо.
Також з власного професійного досвіду спікер навів приклади дієвих механізмів відновлення при стресі, які реалізуються різними каналами: почуття (емоційний канал), розум (когнітивний канал), вірування, соціальне середовище, тіло (фізична активність), уява (канал мобілізації сфери фантазії). Найкраще, на думку Алекса Маляра, коли людина використовує поєднання різних каналів у процесі свого відновлення при стресі. Крім цього, психотерапевт продемонстрував, як це працює на конкретному прикладі.
«У непрості часи важливо знати, що поряд є ще хтось той ,хто може сказати: «Я поряд, я з тобою ,ти не один ( одна)». Ми, психологи, робимо все можливе, щоб з нами як діти, так і дорослі відчували це. Адже ми ділимося не лише знаннями, а й розділяємо переживання, ділимось емоційними ресурсами, мотивуємо на життя»,
Нагадаємо, що перед тим відбулися вебсемінари, присвячені фізичній безпеці журналістів, та психологічній безпеці людини загалом. У найближчих планах – провести заходи щодо стійкості віри і відповідей на запитання дітей про війну.
КОМЕНТАР
Андрій ЮРИЧКО, медіатренер, кандидат філологічних наук, асистент кафедри періодичної преси КНУ імені Тараса Шевченка
– Ніхто не очікував початку загарбницької війни, яка буде агресивна не лише фізично, а й інформаційно-психологічно, з використанням терору проти цивільних та цілих міст. Але ми вистоїмо! Фізично, психологічно, морально.
Розуміння прийомів маніпуляцій, основ як не вестися на неправду та фейки – те, що кожен має усвідомити, гортаючи стрічку новин. І чітко слідувати найпростішим правилам: найдостовірніше джерело – це виключно органи державної влади. Не перепощувати публічно інформацію з особистих переписок кума, друга як єдину достовірну; не вірити в те, що хочеться вірити, не перевіривши факти, майданчики, де опубліковано підтвердження в різних інформаційних джерелах.
Друга, не менш важлива тема – психологічна рівновага. Стан паніки, шоку, невизначеності та нервозності – цілком здорова поведінка нормальної людини. Але далі цей психологічний стан необхідно спрямувати в правильне русло, знайти якір, який дасть сили працювати, допомагати, підтримувати близьких і друзів. Тому не нехтуйте простими порадами психологів, спілкуйтесь з оточуючими, а якщо треба – кричіть і плачте у подушку! Але потім – зберіться і займіться корисною справою.
Найбільш вразлива категорія – діти. Велика помилка вважати, що з 24 лютого вони різко подорослішали і все розуміють. Або намагатися відгородитися від реальності, створюючи штучну оболонку. Тут я вважаю, що батьки не можуть бути адекватними і необхідно чітко дотримуватися порад психологів та дитячих спеціалістів, як розповідати про війну, що можна і не можна говорити. І не забувайте, що у малечі вуха на маківці вони чують і вбирають все, що говориться навколо. Це ж стосується і вчителів, які працюють в режимі онлайн – це другий фронт підтримки дітей, який ускладнюється відсутністю зв’язку, неможливістю присутності поряд, важливістю навчити дітей та підлітків.
Шкода, що доводиться вчитися у бомбосховищах, підвалах, окупації чи далеко від домівки на матрацах у чужій школі, в центрах для переселенців чи за кордоном. Де б ми не були – давайте робити, що можемо. Начитувати аудіо- та відеоуроки, записувати лекції з навчальних дисциплін, проводити практичні та майстер-класи, розповідати про прочитані книжки, виступати публічно і спілкуватися один із одним. Маєте презентацію до уроку? Розписаний курс? Конспект занять? Можете провести майтер-клас для дітей та дорослих онлайн? Умієте працювати в зумі, класрумі або записати відео? Можете перечитати казку для діток вголос для вайбера? Чи можливо не знаєте, як це робиться і що ви вмієте? Зверніться, напишіть, оголосіть – пройдіть онлайн-курс, перегляньте відео на ютубі, відвідайте вебсемінар, прочитайте статтю. А потім повторіть те саме з того, що вмієте чи навчилися. Ми ніби не можемо охопити і підтримати кожного, але охопивши тих, хто поряд, – ми це зробимо! А ще – посміхаймося, вірмо в перемогу і якнайкраще робімо свою справу!
