Ми поспілкувалися з Петром Кралюком – професором, філософом, науковцем, завідувачем кафедри теорії та історії держави і права Національного університету «Острозька академія», членом обласного відділення Національної спілки письменників України, а також письменником й автором 20 книг.
Як розпочався Ваш шлях письменника?
У кінці 80-х на початку 90-х років ХХ століття під час розпаду СРСР я проживав у Луцьку, де з’явилася перша в Україні офіційно зареєстрована демократична газета «Народна трибуна». Спостерігаючи за тими подіями, у яких було чимало і сумного, і водночас комічного, вирішив писати фейлетони, які публікувалися на сторінках «Народної трибуни». Ці невеликі оповідання сюрреалістичного змісту викликали в читачів резонанс. У 1992 році, вже за часів незалежної України, на основі цих текстів уклав збірку «Попи марксистського приходу», де доволі критично, сатирично інтерпретував діяльність різних представників радянської номенклатури. Потім надіслав її на конкурс «Гранослов» та став одним із лауреатів. Я зрозумів, що мої праці викликають зацікавленість у людей, тому вирішив писати.
Які теми і проблеми висвітлюєте у своїх працях?
Дехто з літературних критиків каже, що мої твори багатогранні, багатопланові, що пишу на різні теми. Це справді так. Чимало є праць гумористично-сатиричного характеру. Саме як сатирик я розпочав письменницьку кар’єру. Також, в мене є твори на історичні теми. Ідеї для написання найчастіше беру з життя, книг, історії.
Яка головна мотивація у Вас під час написання книг, де шукаєте натхнення?
Бажання написати книгу з’являється спонтанно. Наприклад, книгу «Каган і хохлята» я створив за порадою відомого українського письменника, поета Івана Драча. Деякі твори писав під впливом вражень від подорожей. Кілька разів побував на теренах Закарпатської області, бо дуже цікава історія цього краю, його сучасність. Так я написав твір «Фабрикація». До речі, один сьогодні дуже відомий молодий письменник Андрій Любка сказав, що для нього ця книга входить до п’ятірки найкращих творів про Закарпаття, написаних не жителями краю.
Створення кожної книги спричинене певними подіями. Наприклад, зараз буде перевиданий мій роман «Сильні та одинокі», що є першим художнім твором про Степана Бандеру. Тут є й такі персонажі, як Єремія Вишневецький, який віртуально зустрічається із Бандерою. Твір був виданий ще за часів президентства Януковича, коли суд позбавив Бандеру звання Героя України. Я вирішив певним чином відреагувати, написавши про цю непересічну людину.
Яке Ваше життєве кредо?
Моє життєве кредо – залишатися оптимістом за будь-яких обставин, дивитися радісно на життя й насолоджуватися ним. Це я намагаюся втілювати і у своїх творах.
Над чим працюєте зараз?
До війни почав писати твір про маловідомого, але надзвичайно цікавого філософа Античності Залмоксиса, який, вважаю, походив з українських земель. Сподіваюся, що незабаром ця книга буде готова.
Можливо, маєте кілька порід для письменників-початківців?
Зараз молоді письменники реалізують себе по-іншому, тим паче, що є нові можливості завдяки електронним засобам інформації. Але бажаю їм не зупинятися й писати, а слава та читачі будуть пізніше.
