Слава Україні!
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Цим рядкам Лесі Українки вже понад 120 років, але вони актуальні, як ніколи, і вкотре переконують нас, що мова – це зброя!
Сьогодні в День української писемности та мови ми вшановуємо нашу наймогутнішу зброю – українську мову. За останні декілька місяців українська нація вкотре усвідомила, що головна функція мови не комунікативна, а націєтворча. На жаль, хтось це зрозумів тільки після вибухів ракет і втрачених життів. І там, де не звучала українська мова, зараз з’явилися московські танки. З’явилися нелюди, які нищать українську історію, мову, культуру, літературу, тобто стирають українську пам’ять, українську ідентичність.
Через хворі фантазії кремлівського карлика, який, до речі, говорив, що росія закінчується там, де закінчується російська мова, Україна сьогодні поділена на два світи – фронт і тил. У кожному з цих світів своя зброя. На фронті танки, ракети, джавеліни, стугни, гаймарси й байрактари, які знищують ворога фізично, удобрюючи український чорнозем. У тилу ми маємо свою зброю – це наша мова, яка знищує ворога морально, ментально й духовно. Окупанти бояться української мови, як чорт ладану. Тому кожен українськомовний допис у соціальних мережах, кожен українськомовний ролик у ютубі, кожна декомунізована українська вулиця чи сквер, кожна прочитана українською книга чи проспівана пісня – це потужний удар по московській пропаганді, це потужний удар у серце ворога.
Безперечно, що на фронті багато воїнів усвідомили важливість української мови, про що вони самі зізнаються. Адже в темну пору доби, коли не видно розпізнавальних знаків на одязі чи техніці, у місце, звідки звучить мова окупанта, може прилетіти… український снаряд. Українська мова – це тепловізор, у який не видно московських окупантів.
У тилу ми маємо дбати про чистоту нашої мови-зброї так само, як солдати дбають про танки, ППО й безпілотники. Чи буде воїн стріляти з танка чи бойової броньованої машини, яку пошкодив москаль? Очевидно, що ні! Він віддає свою зброю на ремонт. Ми в тилу так само повинні ремонтувати, очищувати свою мову від московських пошкоджень – суржику, росіїзмів, нецензурщини. Куля, випущена з почищеного автомата, ефективніше влучає в голову окупанта. Мова, очищена від суржику й іншого словесного сміття, ефективніше лікує рани в тилу та б’є по московській пропаганді.
На фронті наші воїни усвідомили, як би було добре, якби Україна створювала достатньо власної ефективної зброї, щоби не довелося використовувати чужу. Бо країна, яка позичає нам зброю, указує, куди нею можна стріляти, а куди не можна. Ми в тилу також повинні усвідомити, що в мовленні варто використовувати або творити свої слова, а не запозичувати іншомовні. Бо чужі слова, як і чужа зброя, указують нашій мові, як розвивати лексико-граматичну систему: то вони не хочуть відмінюватися, то вони вимагають особливих правил написання.
Зброя на фронті об’єднала донеччанина й галичанина, студента й пенсіонера, містянина й селянина. У кожного з них одна мета – якнайшвидше викинути окупанта з нашої землі та здобути таку бажану перемогу. Українська мова в тилу також повинна об’єднати донеччанина й галичанина, студента й пенсіонера, містянина й селянина з єдиною простою метою – вигнати ворога зі своєї свідомости та здобути таку бажану перемогу. Перемогу над совістю, перемогу над собою. Так, це набагато складніше, ніж убити ворога… Однак варто пам’ятати, що воїнам також складно… Помилка на фронті може коштувати життя, а помилка в оволодінні мовою набагато дешевша…
Наша армія застосовує свою зброю проти режиму кремлівського диктатора. Ми сьогодні зібралися, щоби використати свої знання з української мови, застосувати свою зброю на диктанті. Як не дивно, слова диктатор і диктант спільного кореня. Як не дивно, у нас два світи – фронт і тил. І саме тил забезпечує фронт – наші Збройні сили, за що їм безмежна вдячність.
Щиросердно вітаю вас із Днем української писемності та мови – святом, українського радіодиктанту, який єднає українців усього світу. Нехай у серці кожного з вас палає іскра небесно-пшеничного могутнього українського слова, а всі ваші помисли огранюють мелодії гір і степу, морів і річок, подуви вітру в мирному українському Херсоні, Донецьку, Луганську та Севастополі. Нехай кожне написане слово робить вас сильнішими й упевненішими в собі, нехай кожна поставлена кома додає мужности нашим воїнам боронити рідну землю, нехай кожна крапка над «і» чи наприкінці речення наближає нашу перемогу, бо тільки разом, воюючи в тилу й на фронті, воюючи мовою, танками та ракетами, ми зможемо здолати московських окупантів. Наша сила – у єдності!
І завершу словами Павла Тичини:
Я єсть народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила!
А сила знову розцвіла.Кремлівська гнидь, тремти!
Я розвертаюсь!
Тобі ж кладу я дошку гробову!
Я стверджуюсь, я утверждаюсь, бо я живу.
Стверджуйтесь, живіть і вірте! Вірте в перемогу, і вона обов’язково буде! Бо українська мова – це мова перемоги!
