У Національному університеті «Острозька академія» 11 травня, у рамках проєкту Відкритий університет ОА, відбулася лекція на тему: «Українська Друга світова війна: пам’ять про війну чи війна за пам’ять?». Модераторем події став заступник завідувача катедри історії імені проф. М.П. Ковальського, доктор історичних наук, доцент Андрій Смирнов.
Серед усіх епохальних подій світової історії Другій світовій війні об’єктивно належить особливе й, напевне, одне з визначальних місць, що зумовлено низкою вагомих чинників. Насамперед, ця війна виявилася найбільшим в історії людської цивілізації соціальним катаклізмом – за масштабами розмаху та наслідків, колосальністю спричинених жертв, заподіяних руйнувань і матеріальних втрат вона не має аналогів у світовій історії. По-друге, вона належить до тих доленосних подій, результати і наслідки яких на багато десятиліть наперед визначили майбутнє країн і народів світу, стали відправним пунктом і поштовхом до велетенських континентальних геополітичних змін. По- третє, жодна інша історична подія не залишила такої глибокої рани у пам’яті переважної більшості народів планети і душах людських, як Друга світова війна – війна небувалих масштабів, що розколола світ не тільки просторово-територіально, а й у часі.
Андрій Смирнов розповів якою справді була Друга світова війна для українців та якою може бути пам’ять про неї і чи може вона об’єднувати українське суспільство.
«76 років тому завершилася Друга світова війна в Європі, яка впродовж тривалого часу в історичній пам’яті українців існувала винятково як Велика Вітчизняна. Тема Другої світової війни оповита як російсько-радянськими, так і українськими націоналістичними міфами, які живлять сучасний збройний конфлікт на Сході України»,
Спікер зазначає, що навіть через 76 років після Перемоги над нацизмом можна констатувати відсутність консенсусу і цілісної історичної пам’яті в Україні про минулу війну. Українське суспільство виявилося глибоко розколотим у поглядах й аналізі драматичних історичних подій. Навколо трагічних сторінок 1939-1945 рр. вирують пристрасті, не вщухають політичні баталії, постійно присутня громадянська напруга, особисте протистояння дослідників.
Андрій Смирнов наголосив, що українці воювали в різних арміях світу. Для прикладу, від 35 до 50 тис. українських добровольців з числа канадських емігрантів, а серед них майже півтисячі офіцерів, у 1941–1942 рр. виявили готовність вступити до Канадських збройних сил. А, загальна кількість громадян України у складі Червоної армії під час німецько-радянської війни становила орієнтовно 7 млн осіб. Всього українці й жителі України отримали 2,5 млн орденів і медалей. У той же час загальні демографічні втрати України внаслідок війни (включно з убитими, померлими від хвороб і голоду, жертвами концтаборів, депортованими, евакуйованими, тими, хто відійшов разом із німцями) були значно більшими і становили 13-13,5 млн. осіб. Отже, війна і пов’язані з нею події, зокрема нацистський геноцид, завдали народу України непоправних демографічних втрат, істотно підірвали його генофонд та деформували етнонаціональну структуру.
Bloodlands – саме цим неологізмом позначив американський історик Тімоті Снайдер землі, що найбільше постраждали від нацистської та комуністичної диктатур. До «кривавих земель» він, зокрема, включив Польщу й Україну.
«Напевно, й наведеного достатньо, щоб зрозуміти: не годиться святкувати загибель людей і колапс мирного, нормального життя. Прислухаймося до історії, відчуймо мовчання тих, кого немає сьогодні з нами, тих, хто був правдивим визволителем людства від нацистської чуми. І тоді зрозуміємо: це не день парадів і демонстрації сили»,
Друга світова війна як соціально-історичний феномен є надзвичайно складним і багатовимірним явищем. Офіційні проєкти формування історичної пам’яті в Україні за всі минулі роки незалежності не виходили за межі історичної міфології, намагаючись поєднати міфи, які є, по суті, несумісними. Деміфологізація і дегероїзація війни містить у собі не лише заміну назв, свят тощо. Потрібне кардинальне переосмислення всього наративу війни.
«Для України творення власної моделі пам’яті – це не лише питання відтворення національної ідентичності, демократизації і гуманізації суспільства, це ще й розв’язання проблеми виходу з-під впливу Росії, для якої нав’язувана модель історичної пам’яті про Велику Вітчизняну війну – це потужний важіль політичного тиску задля збереження України у своєму геополітичному просторі. Ми маємо покласти у підвалини цієї нової інклюзивної моделі цінності свободи і демократії, які ніколи раніше сталінський міф не вміщував, цінність людського життя, яким сталінізм нехтував»,
