У понеділок, 14 травня, студенти Острозької академії мали змогу попрактикуватися у створенні колажів на майстер-класі від Аліни Пономаренко, студентки 3 курсу спеціальності «Культурологія» гуманітарного факультету, що успішно працює із глянцевими виданнями Elle та Harper’s Bazaar, українськими та закордонними брендами.
«Концепція цьогорічного тижня факультету — це прояв свободи. Тому, коли треба було обрати людину, що розповість про свободу творчості, то я одразу подумала про Аліну. Я впевнена, що більшість з тих, хто сьогодні прийшов на майстер-клас, знайомі з роботами цієї студентки, адже не помітити їх майже неможливо» — зазначає організаторка Естер Матер’ян.
Студентка зізнається, що для того, щоб перетворити улюблене хобі в справу, що приносить прибуток, їй прийшлось звикнути до дедлайнів і письмового опису концепту кожної роботи під замовлення.
«Для мене колажі — це прояв внутрішньої свободи. Я роблю це за своїм бажанням, не маю правил чи рамок і тому показую, що в мене всередині», — розповідає колажистка.
Колаж — слово з французької мови, що означає «приклеювати». Виявилось, що колажів насправді існує багато видів, а також є історіографія розвитку цього мистецтва. Зазвичай робити аплікації нас вчать на уроках образотворчого мистецтва в школі, а з іншими видами ми знайомі лише візуально.
Отож, виділяють такі види колажування:
• Асамбляж — використання різних тканих матеріалів на картоні, що створює певний асоціаційний ряд;
• Бріколаж — «домашній» колаж, з підручних матеріалів, що зазвичай не поєднують. Наприклад, деревину і метал;
• Декупаж — передання малюнку чи структури матеріалу на поверхню, що покривають лаком.
• Фотоколаж — використання фотографій як основного засобу для створення колажу.
Сама Аліна здебільшого працює з фотоколажами, а точніше їх різновидом — digital колажуванням. Саме такий вид вона обрала через доступність матеріалів, які можна просто знайти в інтернеті. Ще один інструмент — програмне забезпечення (Photoshop i Adobe Illustrator).
Першим поєднав зображувальне мистецтво з іншими матеріалами Д. Брак, зацікавивши свого друга, П. Пікасо. Вони підмішували пісок у фарби, і навіть приклеювали клейонку для створення об’єму у творах. З 20 століття колаж використовують в процесі арт-терапії. Російський фотограф О. Абранович зауважив, що колаж схожий на натюрморт тим, що в ньому до самого кінця вносять зміни, і тому художник залишається вільним.
«Я випадково потрапила на це дійство, із собою у мене були лишень ножиці. Я не покладала великих надій на цей захід, а дарма, бо насправді було дуже цікаво. Все це чимось нагадувало як в дитинстві я з подругами вирізала вбрання для ляльок. Спочатку я не надавала ніякого значення тому, що роблю. А потім зрозуміла, що якщо уважніше придивитися, то навіть можна знайти якийсь сенс. В нас була свобода самовираження. Ми творили, а потім ділилися своїми враженнями від процесу», — ділиться враженнями студентка 1 курсу журналістики Діана Хохонік.