Центр політичних досліджень Національного університету «Острозька академія» провів панельну дискусію «Між США, ЄС і Росією: як Україні посилити суб’єктність на міжнародній арені?». Захід модерував кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Олег Санжаревський, а доповідачами були доктор політичних наук, керівник Центру політичних досліджень Юрій Мацієвський, кандидат політичних наук, старший викладач кафедри політології Тарас Жовтенко та гість університету — професор кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Сергій Федуняк.
«Якщо ми сьогодні говоримо про державу як суб’єкт міжнародних відносин, то маємо на увазі її дії, які здебільшого відбуваються під впливом внутрішніх чинників і меншою мірою зовнішніх. А коли вживаємо поняття об’єкт — маємо на увазі державу, яка діє під впливом зовнішніх гравців. Із філософської точки зору немає абсолютної об’єктності та суб’єктності. Навіть найпотужніший суб’єкт — США — залежить від менших і „слабших“ країн. Так само слабка країна, найбільший об’єкт в міжнародних відносинах також може впливати на суб’єктні держави»,
«суб’єктність держави на міжнародній арені окреслюють дві речі — це ресурси, якими володіє країна і правильна стратегія їх використання. Це об’єднується в єдине поняття — „сила“, тобто поєднуються ресурси плюс розум. Власне кажучи, від правильного їх поєднання визначається ієрархія країни в міжнародних відносинах».
Доповнюючи тезу Сергія Федуняка, Юрій Мацієвський зауважив:
«Ми звикли говорити про держави, які є гравцями на міжнародній арені з точки зору їхньої могутності, сили чи впливу. У цьому контексті є низка способів їх вимірювання, різні автори закладають ті чи ті показники у формули обчислення могутності, враховуючи розмір території, національний дух, контроль над інформацією, рівень економіки та збройних сил. Але ці показники більше стосуються сили держави, що має стосунок до суб’єктності, але це далеко не одне й теж. Я розумію суб’єктність, як здатність держави реалізовувати свої національні інтереси на міжнародній арені. Ця здатність, звісно, вимагає сили, тому що, якщо держава не здатна відстояти свої принципи, то вона стає полем гри для інших. Я вважаю, що суб’єктність держави як політичної організації визначається її здатністю залишатися автономною у своїх діях, тобто держава не може бути залежною від зовнішніх чи внутрішніх гравців, які присутні за межами так і всередині країни».
До чинників суб’єктності Юрій Мацієвський додає стан економіки держави та наголошує, що від неї залежить ще один показник — державний борг, розмір якого, у випадку України, позбавляє державу можливості діяти так як того вимагають національні інтереси.
Важливим показником і суб’єктності, і могутності є ефективність державного керівництва та те, настільки воно здатне визначати цілі, стратегії та реалізовувати їх. Ще одним фактором, пов’язаним і з урядуванням і поведінкою керівництва є розмір корупції. Якщо країна не корумпована, то її важко зіштовхнути з колії, де вона могла б взаємодіяти з собі подібними гравцями на міжнародній арені. Корупція суттєво впливає на здатність політичного керівництва приймати рішення.
«Держава сама вирішує чи бути їй суб’єктною і ставати повноцінним актором та активно пропагувати якісь дії. До речі, це стосується не тільки держав, а й кожного з нас. Ми, як і кожна держава на міжнародній арені, можемо вважатися повноцінно суб’єктними тоді, коли чітко знаємо чого хочемо досягти. Кожен з нас може планувати свої дії та використовувати ресурси та розум, які в нас є для реалізації цілей. Ми добре знаємо чого прагнемо і в нас є чітко сформульовані і артикульовані інтереси. Якщо говоримо про людину, то це особисті інтереси, якщо про державу — національні. Як на мене, одна із ключових проблем України полягає в тому, що наші національні інтереси не були ніколи до кінця усвідомленими та сформульованими. Ніхто з політичної еліти не бачив чіткої картини та кінцевої точки, до якої ми маємо дійти, можливо, її уявляли, але вона була позбавлена чітких маркерів, які б дозволили нам сказати, що ми кількісно та якісно досягли бажаного результату»,
Учасники дискусії зійшлися на тому, що Україна може посилити свою суб’єктність за умови завершення системних реформ, обмеження корупції і посилення адміністративного потенціалу держави. Україна майбутнього — це ефективна держава з соціально і політично відповідальним керівництвом. Досягнення цієї мети — справа усіх громадян країни.
