До Дня Соборності Президент України Петро Порошенко присвоїв звання «Заслужений працівник освіти України» професору кафедри країнознавства Національного університету «Острозька академія» Петру Кулаковському.
В Острозькій академії Петро Михайлович працює ще з часів відродження цього освітньо-культурного осередку. Зараз займає посаду професора кафедри країнознавства, є доктором історичних наук. Петро Кулаковський — автор низки монографій, підручників, навчальних посібників, наукових публікацій з історії України, історії держави і права зарубіжних країн тощо. Його творчий доробок становить близько 140 наукових праць.
До слова, у 2001 році Петро Кулаковський був нагороджений нагрудним знаком МОН «Відмінник освіти України».
Про особливості спілкування викладача зі студентами, секрети тренування пам’яті та плани на майбутнє у розмові з Петром Михайловичем Кулаковським.
— Петре Михайловичу, чи сказав щось особливе Вам Президент України під час присвоєння Вам такого почесного звання?
— Приємно, що Президент згадав про свій візит до Острозької академії наприкінці жовтня минулого року, наголосивши, що у нього залишилися найкращі враження про наш університет. Петро Олексійович назвав Острозьку академію європейським елітарним вищим навчальним закладом.
— Побутує така думка, що педагог — це жертовна професія. Ви погоджуєтеся з цим?
— Мені здається, що це обопільний процес жертвування енергією. Студенти також віддають частину своїх сил викладачеві. Якщо правильно побудований навчальний процес, то викладач від лекції отримує надзвичайне задоволення та наснагу. Тому вважати, що це лише одностороннє вичерпання ресурсів педагога не зовсім правильно.
— У Вас за плечима колосальний педагогічний досвід, не одне покоління випускників? Що Ви передусім цінуєте у студентові? Яким має бути ідеальний студент очима професора Петра Михайловича Кулаковського?
— Ідеальний студент — це радше мрія. Утім, якщо говорити загалом, то він має бути ініціативним, креативним, приходити на заняття з власними ідеями, достойно дискутувати з викладачем, уміти обґрунтовувати свою позицію. Тобто це має бути партнер, із яким цікаво було б розмовляти, ділитися знаннями й отримувати у відповідь також певний життєвий досвід і думки. Як на мене, то одноосібна позиція чи погляд на ту чи іншу проблему завжди характеризується певними недоліками. Я прихильник того, щоб йти завжди в ногу з тими поколіннями студентів, які до нас приходять, враховувати їхні інтереси та орієнтири і намагатися достукатися до їхньої свідомості, сформувати певною мірою їхні уподобання та почуття. Передусім маю на увазі почуття патріотизму, професіоналізм, любов до альма-матер
— Острозької академії. Загалом студент як особистіть переважно формується самостійно. Викладач лише певною мірою може корегувати цей процес. Уважаю, що педагог має бути зразком для студента. Ті студенти, які формуються в Острозькій академії, а згодом стають особистостями, для мене є ідеалом, незважаючи на те, хто з них навчався на «5», а хто на «3». Якщо випускник у житті досягає висот, то він успішний.
— Студенти часто розповідають про Вашу феноменальну пам’ять, особливо щодо історичних дат і персоналій. Можливо у Вас є якийсь особливий спосіб тренування пам’яті, яким Ви могли б з нами поділитися?
— Свого часу цей спосіб сформував ще Геродот, який говорив, що повторення — це мати навчання. Попри те, що маю значний педагогічний досвід і деякі курси читаю уже близько 20 років, мені все одно доводиться готуватися до занять — регулярно повторювати та оновлювати лекційний матеріал. Завдяки цьому й розвиваються навички запам’ятовування. Людський розум схильний до того, щоб відсіювати другорядне, концентруючись на важливому. Мені здається, що унікальною пам’яттю не володіє ніхто. Я навіть ставлю під сумнів те, що Олександр Македонський пам’ятав імена тридцяти тисяч солдатів свого війська. Як на мене, це надзвичайне перебільшення, адже людська пам’ять відкидає те, що на цей момент їй не потрібне і концентрується на головному. Такі навички розвиваються тільки завдяки практиці. Цей дар не може прийти під час сну чи завдяки тому, що ми підкладемо якесь зілля під подушку. Під час вичення і повторення матеріалу процес запам’ятовування виникає автоматично.
— Студенти просто в захваті від Ваших лекцій і того масиву інформації, яким Ви з ними ділитеся. Що надихає Вас на роботу?
— Я завжди кажу про те, що не визнаю студентів, які здаються без бою. Так само я не визнаю викладачів, які здаються без бою. У кожного з нас можуть бути якісь життєві проблеми чи труднощі, погане самопочуття. За таких умов не завжди хочеться читати лекцію. Однак, як тільки заходиш в аудиторію — виклик завжди супроводжує відгук і ти повинен працювати, наче востаннє. Це закон природи: якщо певний процес зустрічає опір чи супротив, то це значною мірою сприяє мобілізації ресурсів. Коли зайшовши в аудиторію, я бачу десятки чи сотні очей студентів, то вибору немає — потрібно тримати удар. І тримати його не як-небудь, а найкраще.
— Чим полюбляєте займатися у вільний час? Яке Ваше хобі?
— Моє хобі — це передусім історична наука. У мене є проект, над яким працюю поза навчальним процесом. У зв’язку з тим, що живу в окремому будинку, то своїм хобі вважаю ремонтні роботи, які доводиться виконувати час від часу. Це мені дозволяє трохи відпочити від наукової діяльності й отримати певне естетичне задоволення. Також у вільний час займаюся фізкультурою. Утім вважаю, що це швидше навіть не хобі, а необхідність, адже потрібно підтримувати себе в належній фізичній формі.
— На Вашій професійній ниві багато досягнень і достойних нагород. Що плануєте ще втілити в життя найближчим часом?
— У мене низка проектів, які є справою кількох років, а деякі — цілого життя. Утім відкривати секрет передчасно не буду. Якщо говорити про навчальний процес, то мені здається, що тут плани з року в рік схожі — це належним чином виконувати свої посадові обов’язки і бути затребуваним серед студентства як викладач. Якщо я відчую, що цього немає, то потрібно іти та займатися іншою діяльністю. Для мене важливо, щоб моя робота приносила задоволення не лише мені, а й студентам, з якими я спілкуюся, працюю і намагаюся певним чином вплинути на їхній базовий рівень знань.
