У Мистецькій галереї 23 лютого відбулось закриття виставки Олександра Гурістюка «Портрети будинків» . Художник зобразив на полотнах колишню архітектуру Рівного. Особливістю кожної з праць митця є те, що на картинах завжди відчувається темп життя.
«У Рівне я приїхав у 1970-му році, я дуже пам’ятаю його старі будинки, — ділиться художник. — Мені ще раніше казали, коли ті колишні будівлі ще були, щоб я малював їх. Але я собі тоді думав: „Нащо мені це здалося“. Згодом місто почали просто руйнувати, десь років п’ятнадцять назад це стало особливо відчутним. Я вважаю, якщо вже валити, то треба побудувати на тому місці щось альтернативне і сучасне, але обов’язково не гірше, ніж те, що було. Хтось казав, що архітектура — це застигла музика. Я прожив там майже все життя і, на жаль, не відчуваю музики у сучасних будівлях Рівного. Сьогоднішнє Рівне — його просто нема. Його вже не існує такого, яким воно було раніше. Тому представлені картини малював по пам’яті».
Дуже часто на полотнах Гурістюка можна побачити людей в русі, котрі ніби ненароком потрапили на полотно художника і прямують по своїм справам. За словами пана Олександра, місто — це архітектура і люди, тому завжди десь щось відбувається: люблять, зляться, сваряться, миряться і так далі. Проте вищий пілотаж — це коли зображений лише будинок, людей на картині немає, але все одно художник передав відчуття, що там вирує життя. Зазвичай Олександр Гурістюк малює жінок. Митець зізнається, що в його душі — жіноча цивілізація.
«У Рівному дуже гарні дівчата, просто шалено гарні, — говорить художник. — Це я не вигадую. Коли у місто приїжджають іноземці, то вони такої ж думки. Взагалі я люблю і поважаю жінок, вони мене надихають. Якби в мене було десять життів, я б витратив їх лише на жінок, я малював би їх. Жінка — це красиво. Що може бути гарнішим від жінки? Нічого. Жінка — це перша категорія краси, котра в свою чергу взагалі неосяжна. Якось я читав у Інтернеті про десять таємниць буття. Там йшлося про безкінечність всесвіту, про час, про гравітацію і так далі. А я вважаю, що жінка — це одинадцята таємниця буття. Якщо немає жінок, то краще взагалі не народжуватись. Гадаю, в жінок розуму нема, в них є щось сильніше — інтуїція».
Митець зізнається, що в нього самого жіноча інтуїція. Вважає, що всі досягнення здійснюються саме за її допомогою. Свої картини художник пише теж інтуїтивно. Якщо малює і відчуває, що щось не те, то шляхом проб і помилок удосконалює картину. До того ж, Олександр Гурістюк називає себе універсальним художником, бо ж малює все: і портрети, і натюрморти, і пейзажі. Як говорить митець, він — класичний художник, але водночас нестандартний. Він вимагає від людей також бути нестандартними, бо вважає, що такими ми є насправді.
«Я дуже маю потребу в критиці, без неї ніяк. Це — мій ріст, — розповідає Гурістюк. — Тільки ворог вкаже тобі шлях. Друг не хоче тебе образити і ти будеш знаходитись на одному рівні, будеш собі думати: „Я такий класний художник“. А в мене все навпаки. Наприклад, хтось сказав: „Якась маячня“. А я прислуховуюсь і придивляюсь, в чому річ. При чому, потрібно слухати не лише професіоналів. Якась „недалека“ людина в живописі може сказати, що тут от якось негарно. Своїм „свіжим“ поглядам вона зможе дуже вдало підказати, як краще. Але потрібно розділяти правду від простого бажання облити брудом. Художники загалом певною мірою марнославні, їм потрібно, щоб їх хвалили. Такі й „стоять“ на одному місці, вони „вмирають“ як художники. Я — самоїд, завжди розвиваюсь. В мене є поставлені цілі».
Митець не вважає за потрібне розкривати якісь глобальні світові проблеми в своїх роботах, але Гурістюк може працювати над картиною просто безкінечно. Для нього всі його роботи незавершені, він взагалі не розуміє поняття завершеності картини. Буває, що художник намалює портрет за дві години, а буває, що й ста сеансів мало.
«Я вже півжиття прожив і зрозумів, що світ неосяжний. Він страшно прекрасний. От, наприклад, подивіться на зіркове небо. Моторошно стане: а що там далі? Але водночас воно безмежно красиве. Так само і людина: може бути злою, розгніваною, але по суті своїй вона «світла»,
Олександр Гурістюк ділиться, що на майбутнє має багато планів: хоче зробити виставку пейзажів, потім — натюрмортів. Він буквально закохується в кожний предмет, який малює. Для нього річ — це не просто щось банальне, в ній є життя.
