У колі українських науковців — дослідників Біблії (релігієзнавців, богословів, філологів), обговорюється можливість створення нового українського перекладу Біблії, якість якого б якнайкраще відповідала вимогам нашого часу. Чи справді назріла потреба знову перекладати Святе Письмо і яким повинен бути такий переклад, ми поцікавилися в Дмитра Цоліна, кандидата філологічних наук, доцента кафедри релігієзнавства і теології Національного університету «Острозька академія».
Як Ви вважаєте, чи потрібен новий переклад Біблії українською мовою і чому саме?
Я впевнений, що потрібен, тому що переклади, які є на цей момент, виглядають дещо застарілими, як з огляду на українську мову (наявність церковнослов’янських, російських та діалектних слів), так і з позиції методики перекладу. «Наївними» з точки зору роботи з текстом оригіналу можна назвати переклади Пантелеймона Куліша та І. Нечуя-Левицького (складається враження, що рівень володіння мовою оригіналу та текстологічного аналізу тут аж ніяк не на високому рівні). Методологічно коректною та справді фаховою є праця Івана Огієнка, проте, українська мова цього перекладу заслуговує на краще: часті діалектизми, авторські неологізми, дуже своєрідна стилістика тексту робить його «важким» для читання (втім, про це написано чимало праць філологами-україністами). Що ж до перекладу Рафаїла Турконяка, поки що я не можу дати йому оцінку, оскільки тільки почав знайомитися з ним; зазначу лише, що переклад тексту Старого Заповіту орієнтований на Септуагінту (грецький переклад III-II ст. до Р. Хр.) як основне джерело, хоча він брав до уваги і масоретський текст.
Отже, з одного боку, нам сьогодні потрібен переклад, який би враховував сучасні досягнення у галузі давньоєврейської, арамейської та грецької мов, нові розробки у галузі текстології та перекладознавства. Сьогодні, після відкриття біблійних рукописів у печерах Хірбет-Кумрану та потужних досліджень у галузі семітської філології, ми знаємо про біблійний текст значно більше, ніж у ХІХ, чи навіть на початку XX століття. До того ж, потужний досвід перекладу Святого Письма, накопичений століттями і систематизований у вигляді детальних теоретичних розробок Юджина Найди, Дж. Кетфорда, Романа Якобсона, Роберта Богранда та інших, відкриває перед нами нові горизонти. З іншого боку, ми потребуємо перекладу, який би орієнтувався на сучасну українську літературну мову. Будь-яка мова (українська тут не виняток) — динамічна у своїй природі, вона розвивається, а отже й потреба у нових перекладах Біблії з’являється разом із кожним наступним етапом розвитку мови.
Хто повинен робити такий переклад?
Він ні в якому разі не повинен бути одноосібним, тобто результатом роботи одного перекладача. Це має бути колективна праця (згадаємо, що «взірець» усіх перекладів — Септуагінта — за легендою була створена сімдесятьма перекладачами, звідки й походить її назва). У ХХ ст. ми маємо досвід дуже вдалих колективних перекладів, над якими разом працювали фахівці з різних церков: це англомовні Новий Міжнародний Переклад (New International Version), Нова Американська Стандартна Біблія (New American Standard Bible) та інші. До цієї категорії належить і останній переклад Російського Біблійного Товариства, і переклад Інституту перекладу Біблії у Заокському, над створенням якого працювали фахівці як з інших протестантських церков, так і православні (я теж трохи причетний до цього перекладу). І нам зараз потрібна саме така колективна робота, навіть не міжконфесійна, а міжрелігійна, враховуючи, що Старий Заповіт є текстом священним для християнства та юдаїзму.
Переклад, про який Ви говорите, також називають екуменічним. Який зміст цього терміну, адже поняття екуменізм має різні грані?
Стосовно перекладу Біблії цей термін може означати лише одне: це переклад, який може бути прийнятий усіма християнськими конфесіями. Якщо не в якості літургійного використання, то хоча б для особистого читання та духовної настанови.
Я чув, що при створенні українських перекладів не було втілено принцип динамічного еквіваленту, в той час як цей підхід застосовано при створенні новітніх перекладів російською мовою (зокрема у згаданій Вами Заокській Біблії). Чи можна сказати, що нам потрібний подібний переклад?
Принцип динамічного еквіваленту у перекладі — це підхід, запропонований відомим перекладачем Біблії Юджином Найдою, що передбачає передачу оригіналу так, щоб перекладений текст справляв на сучасного читача таке ж враження, як і оригінал на стародавнього. Тобто, це не завжди буквальний переклад (часто надмірний буквалізм шкодить перекладу не менше, ніж занадто «вільний» підхід), але такий, що відображає адекватно зміст оригіналу. На жаль, досконало розроблена й апробована при створенні нових перекладів Біблії концепція Ю. Найди не виявляється у наявних перекладах Святого Письма українською мовою. Прикладом її втілення є переклади сучасною російською мовою — Російського Біблійного товариства та Інституту перекладу Біблії. Утім, останній переклад дещо «грішить» парафразами (я писав рецензію на цей переклад, ви можете знайти її на сайті Біблійного богословського інституту імені апостола Андрія). Хочеться, щоб новий переклад був побудований за кращими традиціями сучасного біблійного перекладознавства. Проте, не можна ідеалізувати й концепцію Юджина Найди, оскільки вона зустрічається з певними «незручностями» при перекладі поетичних текстів, яких у Біблії чимало.
Ще одне, що стосується концепції динамічного еквіваленту в перекладі. Мої студенти-філологи часто говорять, що для них сучасні англійські переклади Біблії більш зрозумілі, ніж наявні переклади українською...
Як бути зі складними для перекладу місцями?
На сторінках доречно було б ставити невеличкі помітки, ремарки, як це зроблено в перекладі Інституту перекладу Біблії. За моїми спостереженнями, сучасний читач не боїться поміток внизу, якщо та чи інша фраза є важкою для розуміння, або має кілька варіантів читання. Іван Огієнко, між іншим, перший, хто в українському перекладі почав ставити такі помітки. Нікого це не засмутило.
Що потрібно окрім філологічних знань, щоб переклад був вдалим?
Процес перекладу передбачає його читацьку адаптацію. Скажімо, частини перекладеного тексту пропонуються для читання різній аудиторії — студентам, журналістам, письменникам, та представникам інших професій. «Як ви оцінюєте цей переклад? Які Ваші зауваження, побажання?» — такі питання до читачів допоможуть, так би мовити, триматися за «пульс» живої мови, підтримувати контакт із цільовою аудиторією.
Як зазначали на науковому колоквіумі на тему дослідження Біблії, що відбувся в січні в НаУКМА, може виникнути проблема літургійного прочитання нової української Біблії, тобто, якщо почнеться робота над новим перекладом, чи буде він сприйнятий різними християнськими конфесіями для літургійного вжитку?
Літургія досить консервативна, і практика показує, що навіть створивши новий переклад, певна церква може не використовувати його на богослужінні (яскравий приклад — Синодальний переклад Біблії, був створений і схвалений православною церквою ще в ХІХ ст., проте на богослужінні використовується старий переклад церковнослов’янською). Тому, на мою думку, такий переклад має на меті, перш за все, бути доступним для розуміння текстом Святого Письма живою мовою, який би був однаково визнаний усіма конфесіями.
Ви маєте відношення до школи семітської філології. Розкажіть, будь ласка, коротко про неї.
Так, я є координатором цього заходу. В Острозькій академії ми плануємо проведення Міжнародної Літньої школи з семітської філології. Вона призначена для студентів, що хотіли б вивчати семітські мови, біблеїстику, юдаїку, теологію та історію Близького Сходу. Пропонуються базові курси з семітських мов — давньоєврейської, арамейської, аккадської, угаритської, сирійської арабської та амхарської; а також короткі лекційні курси, присвячені різним питанням семітської філології. Детальнішу інформацію про школу можна знайти на сайті Національного університету «Острозька академія».
