До Дня пам’яті жертв голодоморів у Національному університеті «Острозька академія» 26 листопада відбулася презентація книги Олени Звичайної «Миргородський ярмарок». Твір присвячений Голодомору 1932-1933 років.
Ім’я письменниці Олени Звичайної (Дельгівської, у заміжжі — Джуль) практично невідоме в Україні. За словами професора Петра Кралюка, це одна з «білих плям» в історії нашої літератури і водночас — вияв кричущої несправедливості. Адже за рівнем таланту ця письменниця могла б дати фору багатьом розпіареним класикам української літератури ХХ ст.
Народилася письменниця в інтелігентній родині в місті Проскурові (нині — Хмельницький) у 1902 р. Батько її був адвокатом, мати — вчителькою. Олена закінчила гімназію в Харкові з відзнакою, навчалася у Київському інституті народної освіти. Вийшла заміж за учасника національно-визвольної боротьби М. Джуля, якого було репресовано і заслано як «ворога народу». Літературну діяльність Олена Звичайна почала в 1942 р. Емігрувала спочатку до Німеччини, потім до США. Саме в еміграції були опубліковані її твори — збірки оповідань «Оглянувшись назад...» (1954); повісті «Золотий потічок з голодного Харкова» (1947), «Селянська санаторія» (1952), нарис «Миргородський ярмарок» (1953), романи «Страх» (1958), «Ворог народу» (1966) та інші. Померла письменниця 1985 р. у Стетен Айленді (США).
«Для мене це велика книга, адже в ній описана найбільша трагедія людства. Найбільша, оскільки про інші трагедії у всьому світі знають ще зі школи, а про Голодомор, який забрав мільйони українських життів, навіть самі українці знають небагато»,
«Взагалі складно визначити жанр цього твору. З одного боку, це документальний нарис, адже описувані події відбувалися насправді, тут немає вигаданих персонажів. З іншого боку, це високохудожній твір, де авторка вдається до літературної гри, використовуючи гоголівські і не лише гоголівські сюжети»,
Події оповідання відбуваються в Миргороді — місті, яке стало, завдяки М. Гоголю, літературним символом, а за часів радянської влади перетворилося в «санаторійну зону». І ось у цьому Миргороді, де ніби зберігається пам’ять про гоголівських персонажів, «зустрічаються» радянські номенклатурні курортники й опухлі від голоду українські селяни, які продають тут артефакти своєї культури — вишивані сорочки, плахти тощо. Курортники за безцінь купують ці вироби. Миргородський ярмарок — це трагедія на тлі голодних смертей і водночас прощання з традиційною українською селянською культурою, яку нова радянська еліта використовує у власних цілях.
«Тема Голодомору в Україні 1932-1933 років почала висвітлюватися нещодавно, але дуже мало залишилося живих свідків цієї трагедії. І те, що ця книга — майже документальний твір, робить її справді ціннішою, ніж будь-які художні твори. У невеликому за обсягом матеріалі надзвичайно широкий і потужний зміст, який дає уявлення про найбільший злочин більшовицьких катів в Україні — організований голодомор. Такий твір мав би стати хрестоматійним в українській літературі. І великим кроком є нинішня публікація — одна з небагатьох публікацій творів Олени Звичайної на теренах України», — йдеться у передмові до книги Петра Кралюка та ректора Ігоря Пасічника. Ідея перевидання «Миргородського ярмарку» належить українським патріотам, які з сорокових років живуть у Канаді — Оксані та Ярославу Соколикам. Завдяки їм світ уже побачили такі твори, як: «Волинь», «Марія», «Віднайдений рай» тощо. І твори Самчука, і «Миргородський ярмарок» вийшли в Національному університеті «Острозька академія».
«Якщо ви хочете знати про Голодомор усе, прочитайте „Миргородський ярмарок“, осмисліть, обов’язково поділіться нею з іншими. Ми повинні знати свою історію і поважати культуру, яку в нас так наполегливо намагалися відібрати»,
