У січні цього року відзначаємо цікавий ювілей ‒ 700 років із часу приходу до влади хана Узбека (1282 — 1342), одного з найвидатніших правителів Золотої Орди. Яке значення мала ця постать для України? На цю та інші теми щодо «ісламського» пласту української історії та культури спілкуємося з кандидатом історичних наук, науковим співробітником Національного університету «Острозька академія» Михайлом Якубовичем.
‒ Чим саме відзначився хан Узбек в українській історії? Чи належно вивчена ця постать?
‒ Так, звісно, існує багато напрацювань у цій галузі, зокрема зарубіжними вченими. Українські дослідники в останні роки теж зробили чимало для вивчення цього періоду історії України: знайдено давню ханську резиденцію на Луганщині, кожного року випливає й чимало інших артефактів. Адже за часів хана Узбека Золота Орда досягнула піку свого культурного розквіту. Узбек був першим із ханів, хто прийняв та почав активно впроваджувати іслам. Саме завдяки його зусиллям почалася остаточна ісламізація Криму, була побудована перша ісламська релігійна школа ‒ медресе, частина приміщення якого збережена й до наших днів поблизу містечка Старий Крим (Солхат). Певну роль хан Узбек відіграв і в історії Галицько-Волинського князівства: саме за підтримки ординського війська князь Юрій ІІ міг певний час стримувати територіальну експансію сусідньої Польщі.
‒ У деяких із Ваших публікацій обґрунтовується думка про те, що за часів хана Узбека на українських землях чи не вперше з’явилася мусульманська філософія. Які саме джерела свідчать про це?
‒ Справді, таких джерел чимало. Османський автор Камаль ад-Дін Ташкопрі-Заде переказує розповідь одного кримського вченого першої половини XV століття, Ахмада бін Абдаллага аль-Кримі (тобто «Кримського»), що за його часів в Криму було «300 вчених, які писали наукові праці». Але найголовніше — частина із цих творів збереглася до наших часів. Зовсім нещодавно я опублікував розвідку про Шарафа бін Камаля аль-Кримі, який у 1407 році написав дуже цікаву арабомовну працю ‒ «Тлумачення „Маяка світочей“», коментар до одного з творів середньоазійського ісламського богослова та правознавця Абу ль-Бараката ан-Насафі. У цій праці згадано чимало середньовічних учених, з якими був знайомий і мусульманський Схід, і християнський Захід ‒ наприклад, Абу Хамід аль-Газалі (латинізоване Algazel). Помітні в творі аль-Кримі і впливи арабського арістотелізму, зокрема, коментарів до праць Арістотеля «Про душу». До наших часів збережно 9 списків праці Шарафа аль-Кримі, а позаминулого року в Саудівській Аравії вийшло критичне видання. Твори вже згаданого Ахмада бін Абдаллага (між іншим, учня Шарафа аль-Кримі), також збережені: одна з його правознавчих праць знаходиться в Дамаску, у Відділі рукописів Національної бібліотеки.
‒ А чи відомо щось про мислителів Кримського Ханства, яке стало незалежною державою в 1441 році?
‒ У Кримському ханстві ці філософські традиції знайшли своє продовження. Але якщо в часи Золотої Орди основні культурні зв’язки були налагоджені з Середньою Азією, то наприкінці XV століття активізується культурний обмін із Османською імперією. Не слід забувати, що з 1475 року Кримське ханство стало васалом цієї могутньої держави, хоча часто й намагалося проводити самостійну політику. В 1550 році в Криму з’явилося Зинджирили-медресе, перший вищий ісламський навчальний заклад регіону. Значення цієї установи для ісламського Криму можна порівняти зі значенням Острозької академії для Східної Європи. Згідно зі свідченням османського мандрівника Евлія Челебі, дещо пізніше, в середині XVII століття, чимало шкіл було й у великому місті Кафі ‒ «Кримському Стамбулі», сучасній Феодосії. Саме тут народився й розпочав творчу діяльність видатний ісламський енциклопедист Абу ль-Бака аль-Кафауві (1619 — 1682/1683), автор словника «Загальні поняття». У одній зі своїх розвідок я порівнював цього автора із французьким просвітником Дені Дідро: але якщо Дідро розглядав релігію як пережиток минулого, то для аль-Кафауві конфлікту між релігією та наукою не існувало. Чимало «статей» цього словника присвячені філософським поняттям, тому й не дивно, що він досі користується величезною популярністю і серед ісламських теологів, і серед дослідників-сходознавців. Було й чимало інших авторів, які мали прізвище «аль-Кримі» чи «аль-Кафауві». Але більшість їхніх праць досі зберігається в рукописах, розкиданих по бібілотеках усього світу.
‒ Відомо, що до Османської імперії входили й деякі регіони на півдні України, зокрема одне з найдавніших міст нашої держави Білгород-Дністровський. Чи існувала там ісламська інтелектуальна традиція?
‒ Так, Білгород-Дністровський, який тоді мав назву Аккерман, «Біла фортеця», входив до складу Османської імперії майже 400 років (з 1484 по 1812). Тут народився Мухаммад аль-Аккірмані (тобто «Аккерманський») ‒ один із найвидатніших ісламських мислителів XVIII століття, автор понад 60 наукових праць у галузі ісламського права, теології, філософії, арабської мови та навіть медицини. Не виключено, що, як і чимало інших видатних діячів Османської імперії міг мати слов’янське, навіть українське походження. Наприкінці свого життя, в 1760-1761 роках, аль-Аккірмані обіймав посаду судді в Мецці, зробив досить успішну кар’єру. Деякі з його творів видавалися в Стамбулі ще в ХІХ столітті. У бібліотеках Туреччини, Єгипту, Алжиру, Саудівської Аравії, Німеччини та Ірану збережені рукописи філософсько-теологічного трактату «Перлове намисто, яке пояснює, що Боже знання нічим не обмежене». Написаний твір арабською, хоча, судячи з інших праць, автор володів ще й турецькою та перською. У цьому творі аль-Аккірмані критично аналізує філософські погляди своїх попередників. Помітно, що автор використовує метод ібн Сіни (латинізоване Avicenna), одного з найвидатніших мислителів середньовіччя. Іще одна цікава праця цього аль-Аккірмані ‒ «Послання про користь зубної щітки», один із примірників якого знаходиться у Національній медичній бібліотеці США. Персонал бібліотеки посприяв мені у отриманні копії цього рукопису. У невеликому творі аль-Аккірмані перераховує як медичні, так і релігійні аспекти використання цього гігієнічного пристосування (яке, між іншим, прийшло до європейців саме зі Сходу).
‒ Чому про мислителів Кримського Ханства так мало відомо в Україні?
‒ Існує чимало причин. У радянські часи, після депортації кримських татар, популяризація їхньої культури зі зрозумілих причин не віталася. Тим більше, релігійна спадщина. Та й у наш час, незважаючи на збереженість чималої кількості рукописів, лише окремі автори беруться за цю тему. Але й у цих випадках більше цікавляться історією чи мистецтвом, ніж власне культурою. Тому як у шкільних підручниках, так і в посібниках для вищої школи, досі повторюється певний набір стереотипів про наших тюрскьких сусідів. Але в наш час слід усвідомити що і Золота Орда, і Кримське ханство, і Османська імперія ‒ це частина української історії, яка містить у собі багато білих плям, складних сторінок, об’єктивну оцінку яких ще належить зробити. Зараз, принаймні, можна чітко сказати одне: ісламська філософія на українських землях має надзвичайно багату історію. Не можна проходити осторонь цих здобутків, адже лише осмислення міжкультурних взаємодій минулого може допомогти усвідомити культурну реальність нашого сьогодення.
