Юлія ЯРУЧИК, Олексій КОСТЮЧЕНКО, випускники Літньої школи журналістики «Дня», Острог
Головний редактор «Дня» представила в Острозькій академії серію книжок «Бронебійна публіцистика». Під час зустрічі розмовляли про те, чому молодь має бути «інфікована» бажанням працювати над собою, а університети — виконувати роль смислоутворюючого центру регіону.
«У мене завжди є почуття свята, коли я їду до Острозької академії. Інтелектуальний роман „Дня“ та університету триває вже багато років. Газета отримує від цього і новий досвід, і нових журналістів-співробітників. А проходячи повз вашу дошку оголошень, я помітила, що три мої стипендіати захистили кандидатські дисертації», — зазначила головний редактор «Дня», розпочинаючи зустріч зі студентами Острозької академії.
Дізнавшись про чергову новинку Бібліотеки газети — серію книжок «Бронебійна публіцистика», студенти спеціальності «Журналістика» запросили Ларису Олексіївну, щоб обговорити інтелектуальний бестселер. Як завжди, актова зала університету була переповнена охочими поспілкуватися, серед яких, до речі, було чимало нових облич.
Ректор Ігор Пасічник урочисто вручив Ларисі Івшиній подяку за дружбу і партнерство з університетом від імені усіх викладачів і студентів. Під час зустрічі Лариса Олексіївна згадала про ще одну емоційну ниточку, яка щоразу пов’язує Острог і газету, — фотовиставку. Вона подарувала ректорові роботу, яку цьогоріч підтримав університет, — «Карту України» Володимира Фаліна. Головний редактор пообіцяла студентству, що при нагоді «День» покаже фрагмент виставки в Острозі, адже у час, коли є чимало підстав для депресії, на світлинах — зовсім недепресивна країна.
Під час зустрічі говорили про стан сучасної журналістської освіти в Україні, важливість думок наших попередників та їхній вплив на нас, про книжки, які варто прочитати молоді передусім та нові проекти газети «День».
Традиційно автори найцікавіших запитань отримали у подарунок книжки із серії «Бронебійна публіцистика» та випуски глянцевого додатку «Маршрут № 1». Жвава дискусія тривала більше трьох годин. Пропонуємо читачам найцікавіші фрагменти розмови.
Лариса ІВШИНА: — Усі проекти «Дня» стимулювали українські інтелектуали. Проректор Острозької академії Петро Кралюк є натхненником багатьох книжок Бібліотеки газети «День» та окремих матеріалів. Сьогодні я хочу представити вам нову книжкову серію «Бронебійна публіцистика». Цей збірник — надзвичайно актуальний для сучасної України, для молодих людей, журналістів, усіх, хто хоче займатися громадською діяльністю. Ми у редакції справді любимо розумні середовища, тому у своїй роботі орієнтуємось також на те, щоб наша молодь росла у культурному контексті. Сьогоднішній світ показує, що нам усім треба «довчитися». У чомусь українська школа хороша, але багато в чому наша освіта «перекособочена»: ми вчимо багато зайвого і натомість не вивчаємо, наприклад, світ філософії... Я вважаю, що треба вміло добирати засоби для самоосвіти, тому на правах старших друзів ми намагаємося впливати на світ читання молодих людей: у нас є рубрика «Українці, читайте!»; ми запитуємо в інтелектуалів про їхній список з десяти книжок, без яких вони не уявляють свого життя.
Я хочу, щоб ви прочитали і «Бронебійну публіцистику». Тут є багато такого, що потрібно читати з олівцем. Ці книжки показують, як довго ми ходимо по зачарованому колу наших проблем. Стаття Олега Ольжича «Дух руїни», наприклад, зобов’язує молоде покоління покласти цьому край — розімкнути зачароване коло і вивести з нього все суспільство. Бо як би ми не вірили в демократію, В’ячеслав Липинський писав: «Я не демократ» — і мав на увазі, що завжди потрібна локомотивна меншість, яка створює вартості, продукує нове суспільство; і в цьому сенсі особливою є відповідальність тих людей, які вирішили здобувати вищу освіту.
Оксана МУЗИЧИШИН, студентка ІІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— За даними ЮНЕСКО, понад 60% українців не передплачують жодної періодики. Як можна змінити ситуацію і, так би мовити, змусити українців читати?
Л. І.: — На жаль, це ознака системної деградації. Кожний, хто не хоче опуститися до такого рівня, повинен над собою постійно працювати. Адже якщо ми не будемо підтримувати своє інтелектуальне, його у нас і не буде. До нас прийдуть зовсім інші люди, які по-своєму трактуватимуть історію і спотворюватимуть наше уявлення про українське суспільство. Думаю, що університет як смислоутворюючий центр кожного регіону повинен взяти на себе ту частину роботи, яка потрібна для розігріву суспільства. Ви повинні організовувати конференції в школах району, діставатися до найвіддаленіших сіл і проводити там уроки за книжками Бібліотеки «Дня» та окремими газетами, щоб підтримувати розумне незалежно від географічної віддаленості. Студентська публіка має нести нову енергію в суспільство. У наш час всі люди повинні думати про реальні знання, реальну позицію, реальну готовність брати на себе відповідальність. Лише тоді ми змінимо суспільство. Я знаю, що недарма говорю це в Острозькій академії; знаю, що з вами дуже багато говорять про високі стандарти і орієнтують на них. Тому для вас природно бути саме тим університетом, який впливатиме своєю поведінкою на інші вищі навчальні заклади.
Альона ВОРОБЙОВА, студентка І курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Які думки і погляди, представлені у «Бронебійній публіцистиці», можуть впливати на сучасників? Що б ви радили прочитати першочергово?
Л. І.: — Можливо, вам не усі роботи будуть цікавими і під силу. Але особисто мені сподобався не лише Євген Маланюк, а й передмова Оксани Пахльовської до його праці. Дуже цікаво було прочитати передмову Євгена Сверстюка до книжки Василя Стуса. Якщо ви не зможете подолати одразу усі 15 книжок, то «Україна Incognita» — наше перше видання — може стати своєрідним ключем до розуміння усієї серії «Бронебійної публіцистики».
Людмила ПАНАСЮК, студентка ІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Я читала, що на Львівському форумі один із перших власників серії «Бронебійна публіцистика» зазначив, що її аудиторія — це передусім молодь, студентство, а також ці книжки просто необхідно прочитати політикам. Як відомо, виданню серії сприяв Віталій Кличко. Хто ж все-таки допоміг: політик, боксер чи просто хороша людина і читач газети «День»?
Л. І.: — Думаю, що Віталій Кличко, коли дізнався про цей проект, то відреагував на нього, передусім, як читач газети «День», який довіряє її авторитету. Мабуть, він не зовсім уявляв, наскільки його це може вразити, а коли погортав перші книжки, то сказав, що це дуже могутня зброя, яка може руйнувати стереотипи. Вважаю, якщо він надалі буде такий цілеспрямований, то його чекає серйозна політична перспектива. У Віталія Кличка є дуже багато для того, щоб бути цікавим країні. У нього є, зрештою, історія особистого успіху, а країні потрібний успіх, адже всі страшенно втомилися від невдач і принижень. Мені дуже приємно, що Віталій Кличко підтримав цей проект і як людина, і як амбітний політик, який хоче розвиватися й зробити для країни те, що ще ніхто не зробив.
Мар’яна РОСОЛОВСЬКА, студентка IV курсу, спеціальність «Літературна творчість»:
— Ларисо Олексіївно, у своїй колонці «Чоловіки мого життя» ви стверджуєте, що основа національної безпеки, зокрема, полягає у тому, щоб українські чоловіки подобалися українським жінкам. На вашу думку, чого не вистачає сучасним українським чоловікам, чи, можливо, їх образ відповідає вимогам часу?
Л. І.: — У своєму матеріалі я написала, що, розкриваючи таку тему, складно бути максимально відвертою, але я спробувала. У моїх чоловіках мені вистачає всього. Утім, якщо говорити загалом, то українські чоловіки постраждали більше, ніж жінки, в радянський час. Ініціатива й експансія як суть чоловічої харизми були дуже скуті. Адже чоловіки були «прив’язані» партбілетом до стола. І не дай Боже крок вліво чи вправо — розстріл на місці. Це все не могло не вплинути. Тому, можливо, жінки сьогодні вириваються вперед, але це не зовсім нормальне явище. Як на мене, потрібна особлива делікатність у стосунках суспільства, щоб чоловіки відчули, як жінки на них дивляться і чого вони від них очікують. У нас через усі ці «бандитські петербурги» на телебаченні з’явилися «мутанти»: неможливо визначити, до якої культури, до якого світу належать ці люди. Інколи це проектує в суспільстві поведінку подібного типу. Тому мені б дуже хотілося, щоб ми, зокрема, на шпальтах глянцевих видань говорили про психотип чоловіка успішного, інтелігентного, такого, що любить оперу, філософію, що вміє не лише гасати на дорогих автомобілях, а й любить спілкуватися з природою чи займатися фотополюванням. Чоловіка не кровожерного, але сильного, делікатного та елегантного.
Ольга ГУРТОВЕНКО, студентка ІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Чи маєте намір продовжити серію «Бронебійної публіцистики»? Якщо так, то чиї праці до неї увійдуть?
Л. І.: — А ви маєте намір читати першу її частину? Кожен успішний проект повинен орієнтуватися на свого споживача. Продовження він може мати тільки тоді, коли має успіх. У нас немає активної пропаганди книгочитання. І навіть якби була, то не переконана, що всі послухали б. Тим не менше, «Україна Incognita» має п’ять перевидань. «Сила м’якого знака» — наш минулорічний бестселер — має два перевидання, і ми отримали ще одне замовлення від державної програми — тепер ця книжка з’явиться у кожній бібліотеці. Тому ми будемо бачити, чи потребує суспільство другої частини «Бронебійної публіцистики». Щодо того, чиї імена до неї увійдуть, будемо радитися з експертами. Кандидатів є багато. Багато імен ми й самі не надто добре знаємо. Багато в чому ми — журналісти — навчалися з нашими читачами. Наприклад, статтю Юрія Шевельова «Москва, Маросєйка» я прочитала тільки цього року, коли вона була надрукована в нашій газеті. Ця стаття дала мені поштовх до роботи над збіркою актуальної публіцистики.
Яніна ЗАГУРСЬКА, студентка І курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Чи може книжка з серії «Бронебійна публіцистика» стати інтелектуальною революцією чи хоча б поштовхом до неї?
Л. І.: — Такі важливі процеси не здійснюються одразу. Сергій Кримський часто повторював слова Гайдеггера, що все по-справжньому важливе у житті ходить на голубиних ніжках. Це не означає, що все відбувається дуже тихо і делікатно, але поштовх відбувається після певного накопичення, до якого щось повинно готувати. Інколи цю функцію виконує нова естетика, нова музика. Але з людьми має щось відбутися, щоб вони вийшли з кокону і відчули, що хочуть гідного життя.
Інтелектуальна публіцистика — це спосіб раціонально мислити, вибудовувати альтернативи. Ми повинні атакувати простір новими ідеями, проектами, роздумами. Хтось каже, що сьогодні у суспільстві немає людей з амбіціями, а хтось — всупереч цьому — що на щось здатен. Але це індивідуальна робота. Що більше молодих людей буде «інфіковано» бажанням виконати цю роботу, бути конкурентними, то більше інтелектуальна публіцистика зможе зарядити вимогливістю суспільство.
КОМЕНТАРІ
Вікторія НАЗАРУК, аспірантка, викладач кафедри журналістики:
— Кожна наступна зустріч із Ларисою Олексіївною — це не лише нагода дізнатися про новий інтелектуальний продукт видання, а, передусім, можливість набути нових знань про країну, у якій живемо, і про непересічних особистостей, які в різний період намагалися витворити нові системи цінностей, реалізувати нові наукові чи громадські ідеї. Презентація серії книжок «Бронебійна публіцистика» викликала живий інтерес. Хоча стан книговидання в Україні залишає бажати кращого, проте коли все ж певні видавничі проекти реалізовуються, то стають справжнім феєрверком. Названа книжкова серія уже викликала чимало обговорень у читацьких колах. Ті, кому трапиться можливість прочитати хоча б одну із книжок серії, впевнена, не зможуть зігнорувати інших. Добірка публіцистики — те, чого не вистачає для розвитку критичного мислення. Більшість ідей, відстоюваних авторами, так чи інакше змушують пройти шлях інтелектуальної революції у власному мікросвіті, а хороші справи, як відомо, починаються з малого.
Людмила ПАНАСЮК, студентка ІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Щойно я дізналась про серію «Бронебійна публіцистика», пообіцяла собі, що обов’язково її матиму у своїй бібліотечці. А після зустрічі з пані Ларисою лише впевнилась у своєму бажанні. Все геніальне — просте. Тепер не доведеться вишукувати по одній публікації. Та й формат порадував — такі невеликі книжечки не лякають об’ємністю, легко поміщаються в сумочку і можуть виховувати читача навіть по дорозі на навчання чи на роботу. Сподіваюсь, на цьому серія не закінчиться. Як на мене, чи не найкраще проведення часу — змістовний діалог, обмін думками, емоціями, рефлексіями або хороша книжка. Острозька академія та газета «День» дає нам унікальну можливість поєднати це щороку.
Оксана МУЗИЧИШИН, студентка ІІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Насправді важливими є лише ті зустрічі, на які люди йдуть із власної волі, я б навіть сказала, за велінням серця. Саме такою була зустріч студентів Національного університету «Острозька академія» з Ларисою Івшиною. Студенти відчувають безмежну щирість та бажання цієї жінки віддавати їм свої знання та досвід, бажання навчити їх мислити. Лариса Івшина не могла закінчити зустріч, не вислухавши всіх запитань студентів. Це непереборне бажання почути кожного вразило мене. Неймовірно, але в такій атмосфері мимоволі забуваєш про час. І хочеться просто запитувати і слухати.
Книжкова серія із символічною назвою «Бронебійна публіцистика» — це неабиякий крок у напрямку формування критичного мислення та національної свідомості кожного українця. Я вважаю, що для журналістів-початківців ці книжки взагалі мають бути настільними. З них можна щоденно черпати натхнення та досвід поколінь.
Вероніка ПАХОЛЬЧАК, студентка ІІІ курсу, спеціальність «Журналістика»:
— Надзвичайно приємно було вже вкотре зустрітися з легендарною журналісткою. Не хочу здатися банальною, але з кожним приїздом Лариси Івшиної я щоразу переконуюсь, що не дарма обрала спеціальність «Журналістика». А щодо серії «Бронебійна публіцистика», то, на мою думку, це просто чудова ідея. На зустрічі піднімалося питання про цільову аудиторію цього проекту. Безумовно, пересічним громадянам варто взяти до рук хоча б одну із цих книжок. Студенту-журналісту збірка принесе однозначну користь. Я сама зіштовхнулась із проблемою браку літератури при написанні курсової роботи на тему «Публіцистика Уласа Самчука». А в «Бронебійній публіцистиці» зібрано неоціненні праці авторів, які створювали фундамент якісної журналістики, на засадах якої і треба вчитися молодим спеціалістам. Сподіваюся, що серія отримає заслужену популярність і завдяки газеті «День» наше суспільство отримає необхідну дозу хорошої публіцистики.
Мар’яна РОСОЛОВСЬКА, студентка IV курсу, спеціальність «Літературна творчість»:
— Зустрічі з Ларисою Івшиною — чи не одні з таких, які навіть якби і щоквартально проходили, то не набридли б. Адже ця жінка переповнена різноманітними думками, ідеями, планами, спрямованими на покращення стану української культури та інтелектуально-духовний розвиток її носіїв... І головне, що вона реалізовує всі свої задуми, залучаючи до цього як молодь, так і інших небайдужих українців. Презентація серії «Бронебійна публіцистика» — яскравий тому приклад. Багато охочих поспілкуватися з пані Ларисою та широкий діапазон запитань до неї — це свідчить про небайдужість сучасної молоді та її готовність стати носіями високого, якісного, інтелектуального. Отож ми сподіваємося на подальші зустрічі з нею та реалізацію її оригінальних задумів, але тільки після того, як ознайомимося з презентованою серією та втамуємо свою інформаційну спрагу.
Джерело: www.day.kiev.ua
