Єст
для чого гойнії сльози виливати,
Серци,
усти і шатми жаль свой освідчати,
Бо
ото смерть горкая невчесне порвала
Славного
рицера, з котрого похвала
Кролю-пану
і речі посполитой била,
Бо
його слава в многих краях земних слила.
Касіян
Сакович «Вірші на жалосний погреб... Петра
Конашевича Сагайдачного...»
У квітні в Україні відзначають 390-у річницю смерті Петра Конашевича-Сагайдачного, видатного лідера українського козацтва, славного випускника Острозької академії. Духовна атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозький період його життя, безперечно сформувала його особистість.
Гетьманування Петра Конашевича-Сагайдачного — ціла епоха в українській історії. Він — реформатор українського козацького війська (на базі окремих загонів він організував регулярне військо з суворою дисципліною, розробив стратегію та тактику антитурецької боротьби). Завдяки його новаторським підходам у воєнній справі, на час його гетьманування припадає серія видатних козацьких військових перемог. Апофеозом козацької звитяги стала Хотинська війна 1621 р., коли козакам вдалося стримати атаки в багато раз переважаючої турецької армії. М. Грушевський так фіксує ці події: «ведені зелзною рукою Сагайдачного, козаки ... вповні сповнили се завданнє і зробили з історії Хотинської кампанїї історію незрівняних подвигів відваги і самовідречення...».
Визначну роль він відіграв і як мудрий політик та дипломат. В цей час козацтво формує свою політичну програму, включаючись в міжнародні відносини як окрема політична сила і представник інтересів українського народу. Підтримка православ’я, освіти — шлях до самовизначення народу, який активно пропагував і протегував П. Сагайдачний. З усім двадцятитисячним Військом Запорозьким він вступив до Київського (Богоявленського) братства — важливого культурного центру України, яке стало основою в процесі народження Києво-Могилянської Академії, яка продовжила і розвинула традиції alma mater П. Сагайдачного — Острозької Академії. Цим актом козаки продемонстрували свою підтримку братству та його програмі, а також свою єдність з ідеями захисту православ’я та розвитку національної освіти.
Крім того, за визначенням багатьох дослідників за ініціативи Петра Сагайдачного відбувся без перебільшення порятунок православної церкви та її вірних від духовного та морального занепаду, оскільки він зініціював висвячення православним Київським митрополитом Іова Борецького і єпископів — що відновило знищену унією православну ієрархію.
Протягом усього життя П. Конашевич-Сагайдачний допомагав школам і церквам, ніколи не прагнув збагатитися — все своє майно віддавав на благодійні справи. Він — приклад справжнього мецената, який дійсно вболіває за культурний розвиток свого народу.
Не даремно постать П. Конашевича-Сагайдачного дуже швидко перетворилася на літературний образ, який з’явився в українському красному письменстві уже в XVII ст. Постать гетьмана — героя, захисника рідної землі, мудрого та освіченого політика без сумніву є найшляхетнішим образом українського лідера на всі часи.