Національний університет «Острозька академія» 15 січня вшанував пам’ять учня Острозької протогімназії Агатангела Кримського — видатного українського філолога, історика, письменника, перекладача, засновника Академії Наук України.
Цей видатний учений ХХ століття зробив неоціненний внесок в українську філологічну науку — адже саме він є автором таких основоположних праць, як «Украинская грамматика» в двох томах (1907-1908 рр.), «Филология и погодинская гипотеза» (1898-1899), «Древнекиевский говор» (1906), «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» (1922), «Нариси з історії української мови» (1924); саме він очолював Правописну комісію Всеукраїнської академії наук, яка створила перші офіційні «Найголовніші правила українського правопису» (1919-1920 рр.)... А ще він — історик, філософ, письменник (перу якого належать високомистецькі вірші, десятки майстерно написаних новел та роман «Андрій Лаговський»), блискучий перекладач, поліглот (знав принаймні 16 живих та класичних мов, а за свідченням деяких сучасників — ще вдвічі більше), визначний організатор науки, незмінний секретар Всеукраїнської академії наук у 1918-1928 роках.
Агатангел Юхимович Кримський народився 3 (15) січня 1871 року в місті Володимирі- Волинському Волинської губернії. Він походив зі стародавнього татарського роду, який до кінця XVII століття проживав у Бахчисараї — столиці колись могутнього Кримського ханства. Вже в три роки хлопчик навчився читати; у п’ять років батько віддав його до Звенигородського реального училища, а згодом — у протогімназію в Острозі (1881-1884), Другу київську гімназію (1884-1885). І, нарешті, продовжив своє навчання обдарований підліток у славетній Колегії Павла Галагана (1885-1889).
У сучасних арабомовних біографічних довідниках, зазвичай скупих на згадку про наших вчених, Агатангела Кримського позначають як «аль-мусташрік аль-украні» («український сходознавець»). Адже свою власну етнічну історію сам Агатангел Кримський пов’язував, передусім, зі слов’янами: «Крымские уже более двухсот лет не мусульмане, и за эти двести лет кровь их до такой степени растворялась белорусскими, северно-малорусскими и другими примесями, что не только по моему национальному самосознанию, но даже по физическому, антропологическому типу нет оснований причислять меня к татарам». Але слід згадати, що кілька років свого дитинства (з 1881 до 1884 року, тобто з 10 до 13 років) майбутній вчений провів у містечку Острозі, де, за його власними свідченнями, активно читав різні книжки, і, що цілком вірогідно, міг познайомитись із генетично близькою йому татарською та мусульманською культурою (до почату ХХ століття в Острозі існувала мусульманська громада й діяла мечеть). Можливо, тут і з’явилася та любов до Сходу, яку Кримський проніс через усі роки свого життя.
«Як свідчать праці Агатангела Кримського, частина з яких у нас досі належно не поцінована, дослідник сповідував світоглядні позиції, відмінних від ідеалів тогочасних орієнталістів. Власне, науковець ніколи й не належав до „класичного“ орієнталізму (як ідеологічної позиції), адже, навіть будучи прекрасно обізнаним із науковим доробком західних колег, віддавав перевагу власному витлумаченню оригінальних культурних текстів, чому сприяло його досконале володіння фактично всіма головними близькосхідними мовами. Кримський сприймав мусульманський світ як надзвичайно багатий історичний простір, негаразди якого викликані не специфікою духовних явищ, а, передусім, невдалими теоріями політичного й релігійного лідерства, тобто чисто „мирськими“ факторами. В умовах сьогодення, коли боротьба Сходу й Заходу знову стала цариною протистояння ідеологем, цей підхід актуальний як ніколи», — стверджує старший викладач кафедри релігієзнавства Національного університету «Острозька академія», кандидат історичних наук Михайло Якубович.