Відгуки студентів на цикл телепередач «Очима культури»

Ліна ТИМОЩУК, студентка спеціальності «Англійська мова та література» Національного університету «Острозька академія»:

— У своєму авторському циклі телепередач «Очима культури» доктор Марко Роберт Стех порушує одвічні й повсякчас актуальні для кожного українця питання культури та національної ідентичності. Втішає, що такі телепрограми транслюють у Канаді, адже доносити людям вартісні смисли самоусвідомлення й концептуальні культурні ідеї українського, навіть далеко за океаном від їх витоків, − це і є сьогодні тією необхідною функцією телебачення. На жаль, далеко не кожен український телеканал зможе похизуватися такими змістовними та якісними передачами, принаймні, точно не у прайм-тайм.

Пласти української культури — надзвичайно громіздкі і їх, звісна річ, не вмістити у формат десяти хвилин, проте навіть стільки часу може вистачити, аби зацікавити того чи іншого глядача, ввести його в культурний дискурс та змістовний контекст, де він вже згодом зможе розвивати власні рефлексії. Тож, кожен випуск цієї передачі — це певна іскра, яка запалює полум’я національної самосвідомості, імпульс для розгортання процесів зацікавлення Україною у світі. Я глибоко переконана: якщо канадцю поталанить побачити цю телепрограму, то він вже крізь призму автентичного культурного потенціалу нації, нарощеного за 1160 років державності України, відкриє для себе по-справжньому якісно нову державу, потужний інтелектуальний та духовний генофонд українців. Транспонування української культури в світ — це ж найшвидший та найефективніший спосіб створення позитивного реноме держави на міжнародній арені.

Культура для України є навіть важливішою за будь-який сектор економіки, адже вона створює єдиний сконсолідований культурно-духовний простір країни, який стає чи не головною передумовою становлення демократичної держави та підґрунтям для формування громадянського суспільства. І навіть у добу медіагігантів та глобального інформаційного простору саме такі свого роду короткометражки зможуть врятувати багатьох від лікнепу національного самоусвідомлення.

Передачі «Очима культури», як на мене, могли б стати знаком змістової якості та смисловою окрасою будь-якого ефіру українського телебачення. Настав час телебаченню взяти на себе відповідальність за формування суспільної свідомості і тут варто брати за взірець доктора Марка Роберта Стеха. Без сумніву, його передачі зможуть зацікавити глядачів у сотні разів більше, аніж низькопробна «розважалівка» та дешева гламурна мас-культура, де за блискучою обгорткою розмитої форми загублено будь-яке сутнісне наповнення. Варто пам’ятати, що втрата культури призводить до девальвації внутрішніх духовних цінностей людини й суспільства в цілому. Сьогодні не можна допустити, щоб істинна українська культура опинилася на маргінесі через кризу цінностей сучасних генерацій.

Юлія ЯРУЧИК, студентка спеціальності «Літературна творчість» Національного університету «Острозька академія»:

— Роберт Стех у своїх короткометражних відеосюжетах про сутність української культури та її феномен окреслив своє бачення тих важливих проблем, які не до кінця вивчені та усвідомлені українцями. Проте чи не самоідентифікація та самоусвідомлення у координатах своєї історії, культури, духовності є найпершим та найголовнішим етапом євроінтеграції, до якої ми так прагнемо? Роберт Стех вкотре пояснює, що Європа — це не лише матеріальний достаток і безтурботне життя, а консолідована система цінностей, що формувалася віками, це глибоке відчуття єдності зі своєю культурою, що, зрештою, дорівнює повазі до самого себе. Ми ж ще не визначили, що у нашій культурі українське, що російське, що польське... Ми не почуваємося вільно у своєму культурному просторі, бо знаємо його доволі поверхнево.

Проте Роберт Стех не просто розповідає нам про відомих особистостей чи твори українського мистецтва. Він вибудовує логічний ланцюжок розвитку та здобутків нашої культури, аналізуючи, пояснює значення минулих подій і процесів, шукає їх зв’язок з сучасністю. Загалом, він має новий, свіжий погляд на все, про що говорить. У будь-чому історичному він шукає те, що не вміщалося в певну епоху, те, що є актуальним для українців і сьогодні.

У багатьох програмах наголошується на тому, що українці отримали багато нових можливостей вивчення своєї культурної спадщини. Та чи всі ними скористалися? Програми Роберта Стеха — це ще один шанс зробити на крок більше у вивченні нашої історії, у її інтелектуальному осягненні.

Ольга ШКРІБЛЯК, студентка спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність»:

— «Один із перших кроків на шляху до себе — це спроба зрозуміти, звідки ми походимо, до якої культури належимо, який наш живий зв’язок із нею...» У цих словах вкладено неабиякий смисл, і висловлювати таку думку може тільки та людина, яка глибоко обізнана у сфері культури та її особливостях щодо певної країни чи народу.

Автор цих слів — канадський літературознавець та письменник Марко-Роберт Стех, який відомий насамперед своїми дослідженнями літератури української діаспори, підготував для українців серію телепередач «Очима культури». Особисто я була настільки вражена глибиною роздумів автора, що захотілось переглянути всі передачі. Вони в основному присвячені маловідомим питанням української культурної спадщини та національної ідентичності. Адже у нашій державі зазвичай приховують від широкого загалу історичні реалії, які не вигідні певній когорті людей.

На мій погляд, цей проект є надзвичайно цінним і актуальним для України. Автор вказує на конкретні проблеми розвитку української спільноти, зокрема на нечесність політиків та умовний поділ держави. Таким чином, глядачі бачать зерно істини у словах ведучого, усвідомлюють, що навіть за кордоном явним є хаос і безпорядок у нашій країні. Це однозначно змушує замислитись: «Чому так?», «Чому в одних країнах повним ходом іде прогрес суспільства, а Україна завмирає у ступорі?» Марко-Роберт Стех акцентує і на цьому увагу, зауважуючи, що більшість українців не знають свого історичного минулого, не розуміють суть і значення важливих подій минулого, а тому не знають своєї культури. Як би не було нам прикро, але це так.

Ключовим ядром і метою циклу телепередач «Очима культури» є пробудження в українців бажання змін. Вслухаючись у слова автора й справді хочеться кардинально змінити погляд на життя, викинути з голови невідворотний процес регресу і розпочати справді новий етап, закласти фундамент процвітаючої нації з чесними помислами. А що для цього потрібно? А потрібно зрозуміти себе, пізнати себе, пізнати свої звичаї і традиції, культуру, ментальність. Ми хочемо «у Європу», але ніби не усвідомлюємо, що «Європа — це система культур із виплеканою роками ідентичністю, де кожен несе відповідальність за долю спільноти». Ніби й не усвідомлюємо, що Україна не відповідає зразкам європейської культури...

Ці всі аспекти пан Стех розкриває у своїх передачах, спонукаючи наш народ замислитись над своїм життям, подумати, чи все його влаштовує. Уже перша тема про Чорнобиль розповідає багато цікавого. Хоча аварія 1986 року є актом нищення, її все ж вважають переломною точкою у еволюції модерної української культури. Катастрофа змусила замислитися громадян і переоцінити ситуацію, що відбувалася у світі, який їх оточує. Тут розкриваються дуже важливі аспекти різних подій, у тому числі — і політичних. Наприкінці кожного сюжету ведучий розповідає про тему наступного, але говорить певними «загадками», наводить лише деякі ознаки того чи іншого предмету, явища, не називаючи його. Таким чином, у глядачів прокидається ще більша цікавість, ще більший інтерес до наступних тем передачі.

Раджу всім, хто не байдужий до долі своєї (в першу чергу), а також — долі своєї нації і майбутнього покоління, переглянути щонайменше 1-2 сюжети. Це не займе багато часу аж ніяк. У порівнянні з багатогодинним перемиканням каналів і переглядом усяких нісенітниць, передачі «Очима культури» тривають 7-10 хвилин, але у цей невеличкий проміжок часу вкладено найголовніше — те, що потрібно знати українцю.

Катерина ОГУЛЄВА, студентка спеціальності «Літературна творчість» Національного університету «Острозька академія»:

— Цикл телепередач «Очима культури», без сумніву, — якісна інтерпретація нашого мистецтва та літератури. Ця передача орієнтується передусім на збереження історичної пам’яті українського народу, а не на гучний піар, як це часто зараз буває.

Кожний сюжет цікавий по-своєму, однак, найбільше мені імпонує матеріал «Боротьба за Шевченка». Пан Марко Роберт Стех зі своєю журналістською командою зуміли вдало підібрати ілюстрації та приклади до телесюжету. Вони, так би мовити, вирушають у ретроспекцію минулого поета, аналізуючи його життя і творчість.

Усю історію життя Тараса Шевченка, історію його думки і творчості можна назвати важкою, нестерпно болісною драмою. Особиста драма в нього тісно і нерозривно сплітається з драмою його як геніального виразника думок і заповітних ідеалів рідного йому народу. Утім, чи не найдраматичнішою стороною життя і творчості є його самостійність як митця. Під час перегляду телепередачі «Очима культури. Боротьба за Шевченка» виникає питання, хто ж цей «велетень» української літератури?

Щоб зрозуміти Шевченка як геніального митця, і просто як людину, треба знати його грані духовного світу. Відтак, кому ж як не нам, українським нащадкам, пропагувати творчість Шевченка, берегти її, оспівувати. Кому ж як не нам розгадати таємний код до істини великого поета? Над цим повинен задуматися кожний...

Тетяна МАЯНЦЕВА, студентка спеціальності «Психологія» Національного університету «Острозька академія»:

— Ідея створення телепередач «Очима культури» — це той новий етап у культурній свідомості українців, що дає можливість переосмислити нашу самоідентичність, розвіяти міфи та стереотипи, які заполонили нашу культурну спадщину. Крім того, вражає те, що телесюжети розраховані на досить широке коло глядачів різного віку, статусу та національності, адже за кордоном, а саме в Канаді, люди мають можливість відкрити для себе історію тієї країни, яку, визнавши центром Європи, досить поверхнево знають у світі. На жаль, український менталітет влаштований так, що ми звикли або сліпо довіряти тому, що нам нав’язуть, або ж навпаки все заперечувати, відстоюючи свою точку зору. Але коли це стосується тих культурних гігантів, які у той чи інший історичний період витягували українську культуру, свідомість з-під ярма, то будь-який з цих двох варіантів виявиться провальним. Потрібно шукати компроміс. Саме таким і є телепередачі «Очима культури», де ніхто нічого не нав’язує, не переказує сто разів завчені фрази типу «Шевченко — національний герой». Автори просто дають можливість ознайомитися із «білими плямами» культури, про які не пишуть у посібниках, монографіях та енциклопедіях. Хоча мимохіть пролинають думки, які «кричать» про наболіле. Наприклад, те, що тисячі років наші діди-прадіди виборювали незалежність, віддавали життя за ту ж свободу слова тощо, а сьогодні, маючи все це уже більше двадцяти років, мало що зрушило з місця. І навіть якщо у світ виходять якісь праці, що просувають вперед, то вони не користуються великим попитом, або ж мають досить «скупий» тираж, що, відповідно, не дає достатньої кількості відгуків, адже про новинки знають одиниці. Саме за допомогою таких передач люди мають можливість бути проінформованими про те, що діється у світі культури, тим самим розширюючи свою свободу вибору.

Хочеться сказати велике «спасибі» засновникам, які поважають українського глядача, відкривши йому доступ до «чистої» інформації.

Ірина БРОХ, студентка спеціальності «Журналістика» Національного університету «Острозька академія»:

— У світовій історії, мабуть, нема народу настільки бідного, але й багатого водночас, як українці. Справді, ми маємо колосальну історію, культуру та традиції, але, на жаль, і досі не можемо її відтворити та визнати, що це — наше, це те, чого ми чекаємо, аби нарешті піднятись із колін та гордо заявити, що ми та нація, яка дала світові Уласа Самчука, Миколу Гоголя та багатьох інших геніальних у свій час і дотепер митців. Дуже приємно, що українці закордоном пам’ятають та цінують свої корені та свою історію, але водночас прикро, що люди, які живуть тут, на території сучасної України не завжди можуть осягнути того щастя, що вони — українці.

Дуже приємно, що в Канаді існує така програма, як «Очима культури», зініційована Марком Робертом Стехом. Насправді, це важливо, аби не втратити набутого за 20 років незалежності нашої держави знання, як це не парадоксально звучить, про самих себе. Цікавою та вартою уваги, на мій погляд, є думка Марка Роберта Стеха, висловлена у першій програмі про те, що Чорнобильська катастрофа дала початок відродження власне української культури та історії. Ми завжди сприймали події квітня 1986 року, як щось негативне, але у 11 хвилинах ефіру нам відкривають очі на зовсім новий та вартий уваги погляд. У 2011 році світ відзначив 25 річницю з дня трагедії на Чорнобильській атомній електростанції. У цей день ми відзначили і початок кінця, який не змусив довго чекати на себе. Адже вибух тоді стався і у системі, вона не виправдала себе, тому Радянський Союз був приречений. Але чому за 20 років незалежності Україна досі не може наздогнати втрачене за роки, коли культура та найменші вияви національної ідентичності каралися? Залишається не просто сподіватися на краще, а діяти. Цикл сюжетів «Очима культури», сподіваюся, допоможе не лише українцям в Канаді, а й тим, хто проживає на території своєї держави осягнути все, що не вдалося побачити та відкрити для себе раніше, а потім ще раз переосмислити та все ж відповісти на запитання перед самим собою: «А який я українець?»

Анастасія ЛАВРІНЧУК, студентка інституту права ім. І. Малиновського Національного університету «Острозька академія»:

— Якщо ми не пам’ятаємо свого минулого, ми не маємо майбутнього. Історія криє в собі багато нерозгаданих таємниць і чим ближче ми стаємо до них, тим більше їх з’являється. Телепередача «Очима культури» і її ведучий Марко Роберт Стех теж вирішили зробити певний вклад в історію України — з канадським акцентом. Чергова програма присвячена «Слову о полку Ігоревім». Зокрема не самому твору, а дослідникам, які займалися цим відрізком історії.

Зокрема в 2008 році київське видавництво «Обереги» видало книгу «Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім». Написав її колишній професор Гарвардського університету та директор Українського інституту в Гарварді Омелян Пріцак. Однак ця книга була непомітною широкому загалу. Проте своєю чергою вона відгукується на видане в 2003 році в Гарварді дослідження Едварда Кінана «Josef Dobrovsky and the Origins of the Igor’ Tale».

На жаль, Омелян Пріцак помер, не завершивши повністю книжки, і деякі розділи залишаються недописаними.

Переглянувши передачу, автоматично задаєшся риторичним питанням: «Чому канадці досліджують нашу історію?». Чому воно риторичне? Тому що ніхто не знає відповіді на нього.

Кажуть, що люди цінують те, що втрачають. Поки нашу історію ніхто ще не переписав на собі вигідний лад, нам потрібно задуматися над тим, що вона важливіша, ніж може здаватися. Але це дуже приємно, коли хтось цікавиться історією держави в якій ми живем. Коли хтось робить щось для нас... Але погодьтеся, канадець — патріот України, звучить якось загадково. Але вклад творців програми, її ведучого, безумовно безмежний. Словом, вони пробуджують свідомість українців, нагадують про те, що ми нація... І за це велике їм спасибі. І, як заведено в Україні, земний уклін.

Можливо, саме це буде першим кроком до «пробудження нації»...

Оксана РУДЕНКО, студентка спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» Національного університету «Острозька академія»:

— На мою думку, телепередачі подібного характеру є надзвичайно пізнавальними та корисними не лише для української діаспори у Канаді, але, власне, для корінних жителів України. Поясню, чому. По-перше, такий освітньо-виховний жанр, на превеликий жаль, не є достатньо поширеним в українському телепросторі, а тому виникає нагальна необхідність популяризовувати та створювати сприятливі умови та можливість для конкуренції цього повідомлення з іншими інформаційними продуктами ЗМІ. По-друге, такий формат телепередач не лише розвиває свідомих громадян, але й виховує у правильному руслі молодше покоління, допомагає зміцнити віру у могутність і багатство своєї держави, прищеплюючи при цьому патріотизм, гордість і любов до власної культури, історії. По-третє, така програма, у порівнянні із звичайною книгою чи монографією є простою для сприйняття і легкою для запам’ятовування. Доктор Марко Стех професійно, невимушено, а, головне, зрозуміло розповідає про основні проблеми сучасної культурної ідентичності, описує важливі переломні моменти у розвитку України, наслідки яких ми можемо спостерігати сьогодні. Але головне те, що будучи українським іммігрантом, професор глибоко аналізує дилеми, з якими зіткнулося українське суспільство, вказує на «болючі» місця, які дали тріщини у політиці, владі, освіті, мистецтві та інших сферах життя.

Найбільше, що мене вразило та сподобалося водночас — те, як Доктор Стех проводить паралелі між Чорнобильською катастрофою та початком дезінтеграції Радянського Союзу, влучно висловлюється про євроінтеграцію України, коментує поточну політичну безвихідь держави, здійснює огляд визначної, але невідомої багатьом літератури, тим самим спонукаючи глядачів до «фрагментарних і поверхових роздумів про суть нашої культурної спадщини та ідентичності».

На мою думку, погляди, які висловлює Марко Стех, є надзвичайно об’єктивними та доречними. Звичайно, вони дещо відрізняються від нашого бачення та уявлення конкретних подій, які мають місце у нашій країні, проте це аж ніяк не означає, що їх не потрібно враховувати. Цікавим фактом є те, що сам доктор не знаходиться в українському середовищі і не до кінця ознайомлених із певними особливостями суспільства, змушує кожного із нас ще краще проаналізувати і подивитися на ситуацію, що склалася навколо нас, під іншим кутом зору.

Безумовно, 20 років незалежності ще замало для того, щоб виростити, виховати та сформувати високоінтелектуальне, всебічно розвинене, а головне — самосвідоме суспільство. Саме такі телепередачі, виховні години, зустрічі із видатними діячами культури та подібні заходи сприятимуть швидкому процесу культурної ідентифікації українців.