Національний університет «Острозька академія» — наступник першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії. Сьогодні виш визнано одним із найпрестижніших вищих навчальних закладів України.
В Національному університеті «Острозька академія» діє 4 навчально-наукові інститути, 1 факультет та Навчально-науковий центр заочно-дистанційного навчання.
Національний університет «Острозька академія» має статус самоврядного (автономного) дослідницького національного вищого навчального закладу. В університеті функціонують наукові центри, лабораторії, спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських дисертацій.
Мета НаУОА – надання якісних освітніх послуг, які дозволяють студентам здобути знання та вміння, затребувані на сучасному ринку праці. Усю інформацію, яка стосується освітнього процесу в НаУОА, ви зможете знайти в цьому розділі.
ТЕЛЕПЕРЕДАЧА «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». №23. ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО (ПАРИЗЬКИЙ ПЕРІОД)
Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 1926-28.
Як і два раніші томи, видані КІУСом ще на початку 1980х рр. (2-гий том, за роки 1921-25, покриває перший рік життя Володимира і Розалії Винниченків у Парижі), крім самих Винниченкових записів, це видання пропонує читачеві також і вдумливі коментарі Олександра Мотиля. А якщо додати до того доволі велике число публікацій про Винниченка, які з’явилися останніми роками (а серед них одне із найбільш вражаючих — це виданий «Мистецтвом» у 2007 р. великий альбом «Володимир Винниченко — художник», який багато кому вперше відкрив очі на отой маловідомий аспект його особистості та біографії), то джерел для здобування знань навіть для обзнайомлених з тематикою є достатньо.
Правда, далеко не всі аспекти Винниченкіяни того часу достатньо глибоко досліджені (а про рівень знань тих справ серед пересічного громадянина я вже й не згадую). Приміром, чого варте складне питання стосунків Винниченка з молодим Миколою Глущенком, якого Винниченко підтримував у той час морально та фінансово, сам навчаючись у нього живопису, а для якого контакт із бувшим головою уряду УНР був, серед іншого, напевне, і частиною його розвідницької роботи.
Та якщо матеріялів про обставини життя Винниченка наприкінці 1920-х рр. сучасний читач може знайти доволі багато, то літературна творчість Винниченка паризького періоду залишається навіть для багатьох спеціалястів майже невідомою. Роман «Поклади золота» — це один із текстів, які до читача в Україні потрапили щойно останніми роками й, наскільки мені відомо, не викликали поки що серйозного та глибокого відгуку. Цей текст, без жодного сумніву, не належить до найкращих і наймайстерніших творів письменника (він сам, невдоволений ним, залишив текст невикінченим), а проте провокативний («архетиповий» в історії українських політичних реалій) мотив «українських покладів золота», які однак послідовно експлуатують чужі уряди аж ніяк не в інтересах корінного народу, мала би зацікавити читачів своєю, на жаль, безперервною для України актуальністю...
Марко Роберт Стех. «ОЧИМА КУЛЬТУРИ». № 23. Володимир Винниченко (Паризький період).
Про паризький період життя Володимира Винниченка український читач чи дослідник, у принципі, має змогу взнати досить багато. Насамперед завдяки ще не завершеній публікації Винниченкового «Щоденника». У 2010 «Смолоскип» та Канадський інститут українських студій видали у Києві його третій том, який і охоплює паризькі роки 
Та якщо матеріялів про обставини життя Винниченка наприкінці 
