«Українці, формально будучи співгромадянами, у своїх уявленнях живуть у різних державах».
Iгор ПАСІЧНИК — про те, як повернути абітурієнта до українських вишів і досягти «святого спокою» під час передвиборчої кампанії.
Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
Найдавніший університет країни є одним із наймобільніших. В Острозькій академії дуже швидко приймаються рішення й реалізовуються проекти. Складається враження, що ректор, викладачі, студенти намагаються надолужити втрачене під час століть забуття університету. Нагадаємо, що створена князем Василем-Костянтином Острозьким 1576 року, Острозька академія проіснувала до 1636 року. Відроджена вона була лише 1994-го. Тому в жовтні тут святкують відразу дві дати — створення й відродження. Хоча з таким самим успіхом можна святкувати річниці кожного завершеного проекту в університеті. Бо від самого початку в реалістичність задуманого вірить, здається, тільки ректор Ігор Пасічник, і лише на півстадії до завершення всі починають розуміти: вони-таки це зроблять! Так з’явилася віртуальна бібліотека, тенісні корти, котеджне містечко, галереї... Так, власне, відбудовувалася й сама академія, й повертався сюди особливий дух — Розуму й Духовності. Як говорить ректор, завдяки наполегливості, Божому благословенню й добрим людям.
Відродження академії постійні читачі «Дня» ось уже близько десяти років можуть спостерігати майже в режимі он-лайн завдяки численним публікаціям, у тому числі студентів та викладачів. Які нові думки та ідеї панують у стінах древньої академії в ці святкові дні — про це ми говоримо з Ігорем ПАСІЧНИКОМ.
— Почнемо з актуального. Щоразу виборча кампанія для Острозької академії перетворюється на своєрідне паломництво кандидатів. Але цього року, на диво, вас нібито залишили в спокої, політики не такі вже часті гості в стінах академії...
— Ви знаєте, за 18 років ми вже навчилися пристосовуватися до політичних пристрастей, які вирують у країні. Цього року ми для себе чітко визначили: жодна політична агітація в стінах Острозької академії не буде проводитися. Насправді в ній немає сенсу. Студенти, і тим більше викладачі, — високоосвічені люди, які самі здатні розібратися в політичній ситуації. А якщо хтось має бажання послухати виступ котрогось із кандидатів, це можна зробити за межами академії. Тому ми вирішили тим політикам, які приїздять до нас (а це, як правило, перші особи, лідери політичних сил), поставити умову: вони читають лекцію, на власний розсуд обираючи тему, але тільки-но політик починає займатися агітацією, ми піднімаємося й виходимо з аудиторії. Як наслідок, ось уже до цього часу ми маємо «святий спокій». Це не означає, що наші студенти поза політикою чи поза виборами, навпаки, вони активно беруть участь і як політтехнологи, і як консультанти, і я радію тому, що вони такі активні. Але все це за межами академії. У нас стабільний навчальний процес.
— При тому, що традиційно Острозька академія залишається поза політикою, кілька місяців тому університет зробив досить різку заяву щодо так званого мовного закону.
— Тільки-но розпочалося обговорення цього ще тоді законопроекту, двері до мене в кабінет просто не зачинялися, приходили студенти цілими групами, мене зупиняли в коридорі — говорили, що ми мусимо реагувати. Зауважте, у нас навчаються не лише студенти-українці, є й росіяни, кримські татари, євреї, поляки, німці... Приходили всі. Думка одностайна: закон нічого не дасть ні політичній силі, яка його ініціювала, ні державі в цілому, а лише створить підѓрунтя для федералізації України. Врешті ми мусили винести це питання на всезагальне обговорення. І я радий, що весь колектив підтримав таку заяву, і ми спільно активно виступали в ЗМІ проти цього закону й однозначно були праві: ті мізерні політичні дивіденди, отримані від нього, незрівнянні зі шкодою, яку він наносить українській мові й державності загалом. Дасть Бог, оберемо в парламент розумних людей і, я думаю, вони до цього закону повернуться.
— Цьогорічна вступна кампанія відзначилася як ніколи масовим виїздом абітурієнтів до закордонних університетів. З чим ви це пов’язуєте?
— Тенденція до зменшення кількості абітурієнтів спостерігається зараз в усіх країнах Європи. Щоб отримати свого абітурієнта, європейські університети використовують різні методи. Наприклад, польські виші, агітуючи українських вступників, говорять, що їх не цікавлять результати ЗНО, вистачає атестату про закінчену середню освіту. На основі конкурсу цих атестатів або вступної бесіди цих людей приймають до університету й надають державні (!) стипендії. Природно, що люди їдуть за кордон отримати диплом європейського зразка, що значно розширює перспективи подальшого працевлаштування, але навіть не це, мені здається, основне. Основне для них — це можливість вступу без ЗНО. Українські випускники, які за результатами ЗНО мали 120 — 125 балів (а прохідний бал до українського університету цього року був 140) без проблем вступали до європейських вишів, і показують там зовсім непогані результати. Це ще раз підтверджує мою думку про те, що талант людини, її потяг до навчання можуть проявитися після школи. Тому вступник не обов’язково має бути випускником-відмінником. Загальновідомий приклад з Ейнштейном. Або приклад нобелівського лауреата Томаса Едісона, якого вигнали зі школи за неуспішність.
Мусимо визнати, що шансів на те, що ці молоді люди, вже студенти європейських вишів, повернуться в Україну, дуже й дуже мало. І навіть не тому, що вони не патріотичні. Виявляється, випускнику європейського університету знайти роботу в України дуже складно. Один зі студентів економічного факультету Острозької академії, якого ми направили на навчання до Великобританії на магістеріумі Вищої школи економіки та який закінчив її на відмінно, не зміг влаштуватися на роботу в жоден з українських банків! Його запросив на роботу іноземний банк. Парадокс. І криза не лише освіти, а й ринку праці. Роботодавець часто нездатний адекватно оцінити рівень працівника. Тому молоді люди з висококласною освітою нерідко змушені залишатися за кордоном. Це не страшно, якщо вони там працюють за фахом. Але якщо вони прибирають вулиці чи виносять нічні вази, це трагедія — й їхня особиста, й нашої держави.
Моя суб’єктивна думка, що ЗНО, яке проводиться в Україні, нічого хорошого не дає для креативного мислення й загального розвитку абітурієнта. Я вже кілька років говорю про те, що варто все-таки групі університетів надати право орієнтуватися не лише на результати ЗНО, а й проводити власні тестові випробовування. Крім того, потрібно проводити вступну кампанію не у три, а в одну хвилю. Думаю, п’ять днів цілком достатньо, щоб абітурієнти отримали повідомлення про зарахування або незарахування. Натомість лише наприкінці серпня вони дізнаються, чи зараховані. Уявіть, скільки часу ці молоді люди знаходяться в напрузі, замість того, щоб як слід відпочити перед початком нового відповідального етапу свого життя.
Ще одна проблема. Фактично в усіх вишах ліквідовані підготовчі курси, а враховуються вони тільки для технічних спеціальностей. Таким чином, ми втрачаємо професійно орієнтованого абітурієнта. Це велика небезпека. Абітурієнт подає документи на будь-яку спеціальність, лише б там було побільше державних місць, і зовсім не замислюється, що це за спеціальність, що вона дасть йому в майбутньому.
— Цікава річ, сьогодні в соціальних мережах молоді люди з різних регіонів України обговорюють ті самі питання, з яких шість років тому починав Острозький клуб вільного інтелектуального спілкування молоді. Це питання внутрішньоукраїнської інтеграції, пізнання своєї країни. Знову спочатку?
— Острозький клуб, створений Ларисою Івшиною, приніс більше користі, ніж багаторічні зусилля політиків. І ми ще тоді, років шість-сім тому, говорили про необхідність створення таких міжвузівських і навіть шкільних обмінних програм усередині країни. Наші студенти їздять по обміну до Європи, США, Канади, Білорусі, але вони уявлення не мають, чим живуть їхні ровесники на Сході й Півдні України. Це сучасна українська драма: в інформаційну епоху, в час тотального охоплення простору соціальними мережами, ми не знаємо, що відбувається в сусідній області. Таким чином, кожна молода людина піддається тиску політичних домінант свого регіону. Звідси — абсолютно різні бачення власної країни. Українці, формально будучи співгромадянами, у своїх уявленнях живуть у різних державах, а часто навіть у різних часах і просторах. Є напрацювання Острозького клубу — треба їх брати за основу і створювати відповідну програму. Це питання треба вирішувати, бо з кожним роком воно стає дедалі складнішим. На жаль, зусиллями однієї газети «День», якими б титанічними вони не були, тут не зарадиш. Це міг би бути рух, до якого могли б приєднатися інші потужні мас-медіа, якби вони мали бажання і розуміли потребу цього.
— У книжковій серії газети «День» знову поповнення. Цього разу унікальні видання українських інтелектуалів-публіцистів ХІХ — ХХ століть. Острозька академія теж готує важливий видавничий проект — десятитомник Уласа Самчука. Чи є подальше життя цих книжок в університетах?
— Думка про те, що молодь черпає інформацію лише з Інтернету, а книжка забувається, — це неправда. Все залежить від того, яка це книжка. У мене на столі зараз лежить із десяток найновіших книг, починаючи з «Мозок на 100%», «Психологічне забезпечення спеціальних операцій» і закінчуючи «Силою м’якого знака». Я їх перечитую вночі, не сподіваючись на Інтернет. Те саме роблять і студенти. Якщо це такі «акумулюючі» видання, які готує газета «День», де зібрані інтелектуальні екстракти, то це справді сучасна форма, яка замінює глобальну мережу, економить час на пошуку, скачуванні й так далі. Макулатуру справді не читають. Речі, де немає інтелектуального заряду, креативності, студентів не цікавлять. А твори, наприклад, Самчука чи Лисяка-Рудницького користуються надзвичайно великим попитом. Інша річ, що таких видань дуже мало, і виходять вони невеликими тиражами.
Уявіть собі, за 20 років незалежності в Україні не видано жодного видання українських легенд для дітей і підлітків! А це те, через що найперше пізнається історія і з чого формується національна ідентичність. Тому ми готуємо збірку «Історії та легенди древнього Острога».
Знову-таки, відповідні видавничі програми не працюють. І велике щастя, що є газета «День», яка так точно відчуває потреби свого читача — українця, що шукає інтелектуальну поживу. Це велика справа. І ми з нетерпінням чекаємо на представлення нового видання «Дня» в стінах нашого університету.
— Острозька академія нещодавно відсвяткувала 436 років від часу свого заснування й 18 років від часу відродження. Що особливого ви плануєте на дев’ятнадцятий рік?
— Цього року ми зосередимося на відкритті нових спеціальностей. Адже гуманітарний цикл ми вже завершили, тепер робимо акцент на точних, природничих науках. Першою буде інформатика, ми вже розпочали процедуру ліцензування цієї спеціальності. Далі — прикладна математика і, як я вже говорив у попередньому інтерв’ю «Дню», ядерна фізика. Поруч із нами Хмельницька АЕС, і ми не можемо стояти осторонь і не готувати фахівців для атомної енергетики. Ось такі у нас амбітні плани. Крім того, ми відкриваємо нові спеціалізовані вчені ради. Сподіваюся, найближчим часом Міністерство нам підпише спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій із психології. У планах — рада з права. Безперечно, на порядку денному наукова робота. За минулий навчальний рік наші викладачі захистили вісімнадцять кандидатських і п’ять докторських дисертацій. Гадаю, що цього року буде не менше.
Острозька академія виправдовує статус науково-дослідного університету. Приємно, що за підсумками минулого навчального року в рейтингу Міністерства освіти ми посіли друге місце за результатами організації науково-дослідної роботи і залучення коштів на неї. Важливо розвивати ці напрацювання. Цього року плануємо залучити чималі кошти на науково-дослідну роботу. Свої напрацювання ми подали в Міністерство освіти. Це досить цікаві теми — Острогіана, дослідження в галузі когнітивної психології. Але найцікавішою мені здається комплексна тема з вивчення екологічних, психологічних, анатомо-фізіологічних змін, які простежуються у людей, що проживають у зоні між двома атомними електростанціями — Рівненською та Хмельницькою. Тобто ми хочемо створити своєрідну медико-психолого-екологічну паспортизацію регіону. В уряді з цікавістю поставилися до такої ідеї, тож сподіваємося на підтримку держави.
Наш новий корпус на п’ять тисяч студентів уже на 80% готовий, тож цього року плануємо його завершити, також сподіваємося здати гуртожиток на 200 місць. Ось такі плани на один навчальний рік, досить амбітні, якщо враховувати, що держава потерпає від кризи і мало фінансує подібні проекти. Але ми завжди виходили з конкретних розрахунків, наших можливостей і можливостей наших благодійників.
Джерело: day.kiev.ua
